У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.
В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на до Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.
1.Ряд противников норманской теории признавали, что в основе легенды лежит реальный исторический факт вокняжения в Новгороде скандинава Рюрика, приглашенного в славянское государство как военного наемника. Заслуга Рюрика заключается, согласно учению антинорманистов, не в создании государства Русь, а в том, что он только положил начало первой правящей династии на Руси Рюриковичей. Но сами варяги вскоре ославянились и не оказали заметного влияния на развитие социально-экономических и политических процессов у славян.
2. На мой взгляд это то что Рюрик был варягам , а с варягами у славян были активные взаимоотношения поэтому именно их признали на княжение .
У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.
В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на до Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.
1.Ряд противников норманской теории признавали, что в основе легенды лежит реальный исторический факт вокняжения в Новгороде скандинава Рюрика, приглашенного в славянское государство как военного наемника. Заслуга Рюрика заключается, согласно учению антинорманистов, не в создании государства Русь, а в том, что он только положил начало первой правящей династии на Руси Рюриковичей. Но сами варяги вскоре ославянились и не оказали заметного влияния на развитие социально-экономических и политических процессов у славян.
2. На мой взгляд это то что Рюрик был варягам , а с варягами у славян были активные взаимоотношения поэтому именно их признали на княжение .