Внутриполитическая деятельность Александра I (1801-1812 гг. ) отличалась противоречивостью. Став монархом, Александр I обещал править по закону и сердцу Екатерины II. С детства вынужденный лавировать между отцом и бабкой, он оказался хитрым и изворотливым политиком, умеющим находить выгодные компромиссы. Начало царствования характеризовалось некоторым стремлением к либеральному реформаторству. Однако эти начинания Александра ни в чем не коснулись устоев государства - самодержавия и крепостного права. В 1803 г. он издал указ "О вольных хлебопашцах", который разрешал помещикам отпускать на волю крепостных с наделением их землей за выкуп. Это вызвало недовольство дворян, указ не получил широкого применения, хотя правительство признало им принципиальную возможность освобождений крестьян, законодательно определило условия этого освобождения и права освобожденных. Александр создал Негласный комитет по реформам, состоявший из либерально настроенных дворян и прозванный реакционерами якобинской шайкой. Негласный комитет работал год, но единственным результатом стало создание министерств вместо старых петровских коллегий. Министры подчинялись непосредственно императору. Сенат стал высшим судебным органом империи. Он также контролировал соблюдение законности в стране и деятельность административных органов. В 1810г. учрежден Государственный совет, который должен был стать высшим органом управления, но оказался лишь совещательным органом при царе. Решения совета не имели силы без утверждения их монархом. Он состоял из назначенных императором чиновников. Реформы государственного управления вели к дальнейшей централизации управления, бюрократизации, усилению самодержавной власти. Прогрессивным характером отличалась политика с области просвещения: было открыто много средних и высших учебных заведений, в том числе университеты (Казань, Харьков, Петербург, Дерпт) и лицеи.
Берестейська унія була спробою реалізувати ідею єдності християнських церков, що зародилася 1054 р. після офіційного розколу християнства на західну та східну гілки, а згодом перетворилася на ідею прилучення православних до католицизму.
Берестейська унія була "раною в тілі руського народу", що розколола його на два ворожі табори, сприяла посиленню впливів Риму, полонізації українців та білорусів
Реформація - соціально-політичний рух XVI – XVII ст., спрямований проти католицької церкви. Реформаційний рух поклав початок новому напрямкові християнського вчення - протестантизмові. Протестантська церква оголошувала свою незалежність від влади папи Римського. Реформація охопила багато європейських країн. Не оминула вона й Польщі та Великого князівства Литовського, у складі яких перебували українські землі. Уряди обох держав спробували перешкоджати поширенню реформаційних ідей. У 1520 р. з'явилася грамота Сигізмунда І, яка під загрозою ув’язнення й конфіскації майна забороняла завозити з-за кордону книжки Лютера. Справа істотно змінилася після перетворення Тевтонського (Прусського) ордену на світську державу із спадковим монархом. Державною релігією в Пруссії було проголошено лютеранство. Територіальна близькість Пруссії до Польщі й Литви зумовила швидке поширення на їхніх землях реформаційних ідей та нових віровчень. Річ Посполита стала, за висловом сучасників, притулком єретиків - так католицька церква називала людей некатолицької віри.
На українських землях нечисленні осередки протестантизму почали з'являтись у 30-40-х рр. XVI ст.
Прогрессивным характером отличалась политика с области просвещения: было открыто много средних и высших учебных заведений, в том числе университеты (Казань, Харьков, Петербург, Дерпт) и лицеи.
Відповідь:
Берестейська унія була спробою реалізувати ідею єдності християнських церков, що зародилася 1054 р. після офіційного розколу християнства на західну та східну гілки, а згодом перетворилася на ідею прилучення православних до католицизму.
Берестейська унія була "раною в тілі руського народу", що розколола його на два ворожі табори, сприяла посиленню впливів Риму, полонізації українців та білорусів
Реформація - соціально-політичний рух XVI – XVII ст., спрямований проти католицької церкви. Реформаційний рух поклав початок новому напрямкові християнського вчення - протестантизмові. Протестантська церква оголошувала свою незалежність від влади папи Римського. Реформація охопила багато європейських країн. Не оминула вона й Польщі та Великого князівства Литовського, у складі яких перебували українські землі. Уряди обох держав спробували перешкоджати поширенню реформаційних ідей. У 1520 р. з'явилася грамота Сигізмунда І, яка під загрозою ув’язнення й конфіскації майна забороняла завозити з-за кордону книжки Лютера. Справа істотно змінилася після перетворення Тевтонського (Прусського) ордену на світську державу із спадковим монархом. Державною релігією в Пруссії було проголошено лютеранство. Територіальна близькість Пруссії до Польщі й Литви зумовила швидке поширення на їхніх землях реформаційних ідей та нових віровчень. Річ Посполита стала, за висловом сучасників, притулком єретиків - так католицька церква називала людей некатолицької віри.
На українських землях нечисленні осередки протестантизму почали з'являтись у 30-40-х рр. XVI ст.
Пояснення: