Индия – страна, в которой есть всё: пустыни и джунгли, тростниковые лачуги и дворцы махараджей, нищие попрошайки и респектабельные бизнесмены, жестокое пуританствои целые кварталы “красных фонарей”, запрещенная, но поныне живая кастовая система и государственное устройство, оставшееся от -колонизаторов.величественные гималаи и таинственный тибет, священная река ганг и тропические леса западных гат, десятки морских курортов и “золотой треугольник”, многочисленные памятники прошлых веков и огромное количество музеев – всё это составляет национальную гордость этой страны. общая информацияиндия расположена в южной азии, большей частью на полуострове индостан. побережье индии, длина которого составляет более 7 тыс. км., омывается индийского океана — бенгальским заливом с юго-востока и аравийским с юго-запада. площадь территории индии составляет 3,3 млн км? , по этому показателю страна занимает седьмое место в мире. времяперехода на летнее время нет. время в индии опережает московское на 1 час 30 минут. население индии составляет свыше 1,21 млрд человек, что являет собой одну шестую населения земли. индия — самая населённая страна на земле после китая. столица индии – нью-дели. столица штата гоа – панаджи. основные крупные городабомбей, калькутта визадля посещения страны необходимо оформление визы. административное делениеиндия является федеративной республикой, состоящей из двадцати восьми штатов, шести союзных территорий и национального столичного округа дели. все штаты и две союзные территории (пудучерри и национальный столичный округ дели) имеют собственное избираемое правительство. остальные пять союзных территорий администратором, назначаемым центральной властью, и следовательно находятся под прямым президента индии. религияоколо 80 % населения является индуизма. мусульмане составляют 14 % населения, христиане — 2,4 %, сикхи — 2 %, буддисты — 0,7 %.более 900 млн индийцев (80,5 % населения) исповедуют индуизм. другие религии, имеющие значительное количество последователей, это ислам (13,4 %), христианство(2,3 %), сикхизм (1,9 %), буддизм (0,8 %) и джайнизм (0,4 %). в индии также представлены такие религии как иудаизм, зороастризм, бахаи и другие. среди аборигенного населения, которое составляет 8,1 %, распространён анимизм. климатна большей части территории индии выделяются три сезона: жаркий и влажный с господством юго-западного муссона (июнь — октябрь); относительно прохладный и сухой с преобладанием северо-восточного пассата (ноябрь — февраль); жаркий и сухой переходный (март — май). наиболее благоприятное время для посещения индии – с октября по май. города и курортыгоа• северное гоа• центральное гоа• южное о-варишикеш шимла индиивпервые об индии узнали, когда она вошла в состав державы ахеменидов в vi веке до н.э. в качестве сатрапной провинции она просуществовала до прихода александра македонского. он к слову и является первым «европейцем», побывавшим здесь. его манили рассказы о сказочных сокровищах этой страны, и после покорения греции, персии, египта и малой азии, он вел свое войско дальше на восток. о его индийском походе 326 г. до н.э. написано немало книг и материалов. однако, греки продержались в индии недолго. усилившиеся местные правители вынудили их вернуться на материк. первым российским путешественником, «открывшим индию», стал афанасий никитин, который оказался в государстве бахманидов на западном побережье в xv веке уже нашей эры. он оставил уникальный труд «хождение за три моря» - наброски о культуре, религии и повседневной жизни индийцев. тем самым он развеял многие мифы и небылицы об этом регионе. однако после этого интерес россии к индии не -то вырос.гораздо больше она манила европейцев: португальцы, голландцы, французы и конечно успели поделить лакомый кусок между собой и организовать свои сферы влияния. конечно по большей части, они выкачивали богатства страны, но именно им, индия стала широко известна за ее пределами. парадокс заключается в следующем: ни одна страна в мире не подвергалась такому влиянию извне и такому интересу со стороны окружающих как индия. чем больше люди узнавали о ней, тем больше мечтали побывать.индия – это еще и страна контрастов. здесь живут одни из самых богатых людей мира, в то время как большинство населения проживает за чертой бедности. в городе бангалор существует силиконовая долина и индийские специалисты по it технологиям считаются самыми лучшими в мире, а половина населения не умеет даже читать и писать. красота величественных памятников архитектуры, таких как тадж махал например, соседствует с грязными улицами и ни чем не примечательными домами округи. когда видишь все это многообразие, возникает вопрос: как они так живут? но, наверное, ответ на это может дать только сам индиец, западному человеку не просто его понять.
ответ:Реформування католицизму у Західній Європі викликало початок глибинному процесу, який отримав назву "внутрішня християнізація Європи". У XII-XIII ст. вся Європа була охоплена єретичним рухом, який мав не локальний, а загальноєвропейський характер. За своєю сутністю європейські єресі не були однорідними. Умовно їх можна поділити на два типи: бюргерські (тобто міські) і селянсько-плебейські. Вимоги тих і інших нерідко співпадали: всі вони вимагали ліквідації політичних амбіцій папства, урізання земельних багатств церкви і скасування особливого статусу католицького духовенства. Ідеалом середньовічних єретичних вчень і рухів була ранньохристиянська апостольська церква.
Якщо вести мову про ранньохристиянські часи, то в ту добу церква страждала як від зовнішнього ворога - римської влади, так і від внутрішніх усобиць, основою яких були теологічні розбіжності; різні тлумачення священних книг, визнання чи невизнання окремих положень священними тощо. Відображенням такої внутрішньоцерковної боротьби, очевидно, був "Єрусалимський собор", котрий згадується у главі 15 Діянь святих апостолів, а також багато випадків, коли апостол Павло захищав власне апостольське служіння, переконував християн остерігатися самозваних пасторів або проповідей, які йшли всупереч Божому вченню. Аналогічні заклики містяться у посланнях Іоанна, у Одкровенні Іоанна Богослова.
Починаючи з II ст., християнські авторитети, користуючись релігійними першоджерелами, звинувачували деяких богословів як єретиків і пояснювали християнське вчення зрозуміліше, намагаючись уникнути помилок і неоднозначних тлумачень. У зв'язку з цим ортодоксальності почали протиставляти єресь (гр. - "вибір", мається на увазі - помилковий).
Доктрини ранніх єретичних вчень мали під собою деяку релігійну основу і базувалися, в першу чергу, на критичному ставленні до служителів церкви - від Папи Римського до приходського священика. Єресіархи створювали ідеальний образ біблійного пастиря, протиставляючи його пастирю реальному; виступали проти індульгенцій; відкидали присягу на Біблії, окреме для кліру і мирян причастя. Західні єретики називали церкву "Вавилонською блудницею", а Папу - намісником сатани і антихристом. Вони відкидали вчення отців церкви, рішення Вселенських і помісних церковних соборів, Папські булли тощо. Фактично вони заперечували всю церковну організацію католицизму, являючи реальну загрозу для Західної церкви.
ответ:Реформування католицизму у Західній Європі викликало початок глибинному процесу, який отримав назву "внутрішня християнізація Європи". У XII-XIII ст. вся Європа була охоплена єретичним рухом, який мав не локальний, а загальноєвропейський характер. За своєю сутністю європейські єресі не були однорідними. Умовно їх можна поділити на два типи: бюргерські (тобто міські) і селянсько-плебейські. Вимоги тих і інших нерідко співпадали: всі вони вимагали ліквідації політичних амбіцій папства, урізання земельних багатств церкви і скасування особливого статусу католицького духовенства. Ідеалом середньовічних єретичних вчень і рухів була ранньохристиянська апостольська церква.
Якщо вести мову про ранньохристиянські часи, то в ту добу церква страждала як від зовнішнього ворога - римської влади, так і від внутрішніх усобиць, основою яких були теологічні розбіжності; різні тлумачення священних книг, визнання чи невизнання окремих положень священними тощо. Відображенням такої внутрішньоцерковної боротьби, очевидно, був "Єрусалимський собор", котрий згадується у главі 15 Діянь святих апостолів, а також багато випадків, коли апостол Павло захищав власне апостольське служіння, переконував християн остерігатися самозваних пасторів або проповідей, які йшли всупереч Божому вченню. Аналогічні заклики містяться у посланнях Іоанна, у Одкровенні Іоанна Богослова.
Починаючи з II ст., християнські авторитети, користуючись релігійними першоджерелами, звинувачували деяких богословів як єретиків і пояснювали християнське вчення зрозуміліше, намагаючись уникнути помилок і неоднозначних тлумачень. У зв'язку з цим ортодоксальності почали протиставляти єресь (гр. - "вибір", мається на увазі - помилковий).
Доктрини ранніх єретичних вчень мали під собою деяку релігійну основу і базувалися, в першу чергу, на критичному ставленні до служителів церкви - від Папи Римського до приходського священика. Єресіархи створювали ідеальний образ біблійного пастиря, протиставляючи його пастирю реальному; виступали проти індульгенцій; відкидали присягу на Біблії, окреме для кліру і мирян причастя. Західні єретики називали церкву "Вавилонською блудницею", а Папу - намісником сатани і антихристом. Вони відкидали вчення отців церкви, рішення Вселенських і помісних церковних соборів, Папські булли тощо. Фактично вони заперечували всю церковну організацію католицизму, являючи реальну загрозу для Західної церкви.
Объяснение: