Составьте портрет л.г.корнилова или а.ф.керенского ( по выбору). опишите время жизни деятеля , укажите не менее 2х направлений его деятельности и дайте их характеристику и значение его действий с опорой на факты. результаты его деятельности по каждому из названных направлений. охарактеризуете известные вам мнения о деятельности этой личности
Князь нуждался в военной силе, как для обеспечения внутреннего порядка, так и обороны от внешних врагов. Дружинники были реальной военной силой, всегда готовой к бою, а также советниками князя. Под дружиной следует понимать профессиональных воинов, за которыми признавалась номинальная коллективная собственность на земли, с которых они имели право собирать дань.
Согласно изысканиям отечественных исследователей ПВЛ, дружина имела иерархическую структуру[20]. Во главе дружины стоял князь. Под его началом, кроме личной дружины, были воеводы, командующие собственными дружинами.
Внутри древнерусской дружины существовало иерархическое деление на «старшую», «среднюю» и «младшую». Внутри каждой определенному социальному слою были присущи только его определенные функции. С течением времени роль дружины в политических делах и ее влияние на князя изменялись.
«Старшая» дружина состояла из служивших отцу князя («дружина отня»[21]). Она переходит к младшим поколениям князей, вооруженная прежним влиянием и авторитетом в дружинной и общественной среде. ПВЛ неоднократно подчеркивает, что эта часть дружины присутствовала при всех значимых событиях жизни князя («И изиде противу ему благоверный князь Всеволод с воима сынъма», «Святополк созва боляръ и кыянъ, и поведа имъ, еже бе ему поведал Давыдъ <…>. И реша боляре и людье…»[22]).
«Средний» слой дружины составляли гридьба. Эти дружинники составляли основной боевой контингент личных воинских сил князя.
В «младшую» дружину, входили молодые люди – отроки и т.д. («и рече Святославъ, кроме зря, отрокомъ своимъ…»[23]). Они находятся при князе, неотступно и в первую очередь они - слуги князя.
При Рюрике, княжеская дружина состояла из варягов, но уже при Олеге в состав дружины помимо варягов входили новгородцы, кривичи и финны, а при Владимире - варяги, финны, славяне, печенеги, ятвяги. Видимо, главными условиями вступления в дружину были личные качества претендента - преданность князю и боевые навыки[24].
Выделению княжеской дружины разрушение родоплеменной структуры, охватившее славянский этнос в V-VI вв. Княжеские дружины, как круг его ближайших соратников и сотрудников, существуют с самого возникновения Киевского государства. В целом, Древнерусская дружина просуществовала до XIII века.
Подведем основные итоги настоящего подпункта:
- постоянное упоминание дружины в связке с князем, на страницах Повести временных лет свидетельствует о том, что дружина являлась таким же необходимым элементом в древнерусском обществе, как и князь. Князь нуждался в военной силе, как для обеспечения внутреннего порядка, так и обороны от внешних врагов. Дружинники были реальной военной силой, всегда готовой к бою, а также советниками князя;
- под дружиной следует понимать профессиональных воинов, за которыми признавалась номинальная коллективная собственность на земли, с которых они имели право собирать дань;
- внутри древнерусской дружины существовало иерархическое деление на «старшую», «среднюю» и «младшую». Внутри каждой определенному социальному слою были присущи только его определенные функции;
- при Рюрике, княжеская дружина состояла из варягов, но уже при Олеге в состав дружины помимо варягов входили новгородцы, кривичи и финны, а при Владимире - варяги, финны, славяне, печенеги, ятвяги. Видимо, главными условиями вступления в дружину были личные качества претендента - преданность князю и боевые навыки.
ответ: Іва́н Скоропа́дський (1646 — 14 липня 1722) — український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1708-1722). Представник козацького роду Скоропадських. Старший син Іллі Скоропадського. Генеральний бунчужний (1698-1699), генеральний осавул (1701-1706), стародубський полковник (1706-1708). Гетьман Глухівського періоду в історії України. Після переходу Мазепи на бік шведів, призначений головою Гетьманщини з волі московського царя Петра І. Безуспішно намагався протистояти московським планам ліквідації козацької автономії.
За усними переказами, Іван Скоропадський був знавцем кулінарного мистецтва. У повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» Тарас Шевченко назвав його «вигадником борщів» Родом з Умані. Добре навчався у Києво-Могилянській академії
У 1674 році, після зруйнування Умані, Іван Скоропадський переселився на Лівобережну Україну, де був військовим канцеляристом у гетьмана Івана Самойловича (1675—1676), чернігівським полковим писарем (1681—1694); 1698 генеральним бунчужним, 1701 генеральним осавулом (другим). Розумна й тактовна людина, Скоропадський не раз виконував важливі дипломатичні місії гетьмана Івана Самойловича (до Московії 1675 і 1676, до Кримського ханства 1681) й Івана Мазепи (до Речі Посполитої 1690, до Московії 1693 і 1696, до Січі 1703).
Підсумок
У важких умовах свого часу Скоропадський робив усе, що міг, аби боронити права української держави та інтереси її населення. Скоропадський коректно ставився до свого попередника і навіть у своїх універсалах уникав офіційної російської термінології щодо «изменника» Мазепи (вважав її блюзнірською). Натомість називав його звичайним «бувшим гетьманом» або «нашим антецесором». Скоропадський протестував проти московських утисків, загарбань і здирств (навіть всесильного Олександра Меншикова), був проти утворення Малоросійської колегії. Звичайно, всі ці заходи Скоропадського не могли вплинути на Петра І, який, всупереч своїм урочистим обіцянкам зберігати автономні права України, у критичний момент переходу Мазепи на бік Швеції вирішив ліквідувати гетьманський устрій.
У колах української мазепинської еміграції ім'я і пам'ять Скоропадського завжди залишалися чистими (екзильний гетьман Пилип Орлик згадував у своєму «Діяріюші» його як свого «великого й любого приятеля»). Іван Скоропадський помер 3. (14) 7. 1722 і був похований у Гамаліївському монастирі м. Глухова.
Гетьман Іван Скоропадський, як і його попередник Іван Мазепа, відзначився благодійництвом. Так, зокрема він започаткував спорудження Гамаліївського монастиря, а в Стародубі на кошти Івана Ілліча зведена церква Предтечі. Турбувався гетьман і про розвиток Чернігівського Єлецького монастиря. Був також і великим шанувальником мистецтва. Так, після великої пожежі 1718 року дуже постраждала Києво-Печерська лавра. Іван Скоропадський опікується створенням нових розписів Успенського собору. У чернігівській друкарні (вона знаходилась в Троїцько-Іллінському монастирі) на початку XVIII ст. були видані книги Іоанна Максимовича, зокрема «Молитва Отче Наш на седьм богомыслий расположения» та «Краткое поучение о 7 сакраментах или тайнах церкви». Унікальні книги мали родовий герб Скоропадського і робилися на його замовлення.
Объяснение: нам тоже це задавали :)