Составить таблицу 6 класс 1) Территориальные и природные особенности; ( пункт 1) 2) Занятие новгородцев (экономические особенности); (пункт 2) 3) Политические особенности; (пункт 4) 4) Культура Новгородской земли (пункт 5)
Ливонский поход на Русь (1240—1242)[1]. Невская битва (1240). Ледовое побоище (1242).
Западный поход монголов (1236—1242; Батый).
Военные действия против Даниила Галицкого (1240).
Вторжение в Польшу (1241).
Вторжение в Венгрию (1241—1242).
Монголо-татарское иго официально установлено (1243). Отец Александра Невского князь Ярослав Всеволодович получил от хана Бату ярлык на Великое княжество Владимирское.
Історія української-російських відносин досить давня і суперечлива. Починаючи від виникнення Київської Русі по даний час український та російський народи живуть по сусідству, економічно- та культурно співпрацюють, конкурують, інколи не знаходять спільну мову.
Сьогодні Україна для Росії є стратегічним партнером в СНД і на міжнародній арені. Для народів наших країн характерні традиційно дружні, теплі, практично родинні стосунки. Це дуже благодатне підґрунтя, на якому зусиллями керівництва наших країн росіян та українців ми будуємо нову систему міждержавних відносин. Засновується вона на засадах рівноправності, добросусідства, взаємовигідного співробітництва. Зрештою, все це і є складові стратегічного партнерства для майже 200 мільйонів людей, які живуть на величезному від Карпат до Тихого океану.
Найпоширеніші у великоросійському, польському та українському націоналістичному середовищах погляди на Україну — як на частину "єдиної ("триєдиної") і неподільної Росії", як на "східні околиці" "Польщі від моря до моря" або як на повністю самостійну країну та самодостатній народ, який не причетний безпосередньо до Росії та Польщі, але постійно ущемляється ними, — це для відстороненого погляду історика не привід для марних навколо політичних і етноцентристських виснажливих суперечок, а взаємне накладання чи навіть конфлікт "ідеальних Батьківщин".
Два головних підходи до розуміння етнічності в сучасній науці — примордіальний (об’єктивістський), що розглядає етнос як певну спільноту, яка існувала завжди в минулому й існує тепер, має спільних предків і єдину расово-біологічну "породу" (різновидом примордіалізму є і теорія етногенезу Льва Гумільова), та модерністський, що розуміє етнос у суб’єктивістському ключі, — як насамперед уявлювану спільноту, створену на основі тотожності кожного члена створеному культурною елітою національному міфу.
Історія, як відомо, сповнена націй, які "не відбулися". Об’єктивні етнографічні особливості етнічної групи, мова, культура, навіть властиві етносу характерні стереотипи поведінки — це лише передумови для утворення нації, в результаті може нічого й не вийти. Приміром, в історії Росії існували й існують досі об’єктивні етнологічні передумови для утворення, щонайменше, трьох народів: північно великорусів, південновеликорусів і сибіряків.
Ливонский поход на Русь (1240—1242)[1]. Невская битва (1240). Ледовое побоище (1242).
Западный поход монголов (1236—1242; Батый).
Военные действия против Даниила Галицкого (1240).
Вторжение в Польшу (1241).
Вторжение в Венгрию (1241—1242).
Монголо-татарское иго официально установлено (1243). Отец Александра Невского князь Ярослав Всеволодович получил от хана Бату ярлык на Великое княжество Владимирское.
Англо-французская война (1242; Saintonge War).
Первый Лионский собор (1245).
Седьмой крестовый поход (1248—1250/1254).
Объяснение:
Історія української-російських відносин досить давня і суперечлива. Починаючи від виникнення Київської Русі по даний час український та російський народи живуть по сусідству, економічно- та культурно співпрацюють, конкурують, інколи не знаходять спільну мову.
Сьогодні Україна для Росії є стратегічним партнером в СНД і на міжнародній арені. Для народів наших країн характерні традиційно дружні, теплі, практично родинні стосунки. Це дуже благодатне підґрунтя, на якому зусиллями керівництва наших країн росіян та українців ми будуємо нову систему міждержавних відносин. Засновується вона на засадах рівноправності, добросусідства, взаємовигідного співробітництва. Зрештою, все це і є складові стратегічного партнерства для майже 200 мільйонів людей, які живуть на величезному від Карпат до Тихого океану.
Найпоширеніші у великоросійському, польському та українському націоналістичному середовищах погляди на Україну — як на частину "єдиної ("триєдиної") і неподільної Росії", як на "східні околиці" "Польщі від моря до моря" або як на повністю самостійну країну та самодостатній народ, який не причетний безпосередньо до Росії та Польщі, але постійно ущемляється ними, — це для відстороненого погляду історика не привід для марних навколо політичних і етноцентристських виснажливих суперечок, а взаємне накладання чи навіть конфлікт "ідеальних Батьківщин".
Два головних підходи до розуміння етнічності в сучасній науці — примордіальний (об’єктивістський), що розглядає етнос як певну спільноту, яка існувала завжди в минулому й існує тепер, має спільних предків і єдину расово-біологічну "породу" (різновидом примордіалізму є і теорія етногенезу Льва Гумільова), та модерністський, що розуміє етнос у суб’єктивістському ключі, — як насамперед уявлювану спільноту, створену на основі тотожності кожного члена створеному культурною елітою національному міфу.
Історія, як відомо, сповнена націй, які "не відбулися". Об’єктивні етнографічні особливості етнічної групи, мова, культура, навіть властиві етносу характерні стереотипи поведінки — це лише передумови для утворення нації, в результаті може нічого й не вийти. Приміром, в історії Росії існували й існують досі об’єктивні етнологічні передумови для утворення, щонайменше, трьох народів: північно великорусів, південновеликорусів і сибіряків.