Составить рассказ о церкви построенной в xi-xiii веках используя другие источники по плану: 1. год постройки 2. кому посвящена 3. описание внешнего вида 4. деятельность церкви сегодня
14 века Московское княжество расширилось за счет присоединения Коломны, Переславля-Залесского, Можайска. Рост и усиление Московского княжества были связаны с его расположением на пересечении важных водных и сухопутных торговых путей, в центре земель, где складывалась русская народность. Важным фактором возвышения Московского княжества было интенсивное развитие земледелия, ремесла и торговли. Используя растущие материальные силы, московские князья вели борьбу за политическое главенство в русских землях. Князь Юрий Данилович, опираясь на поддержку Великого Новгорода и союз с золотоордынскими ханами, в 1318 году получил ярлык на владимирское великое княжение, но в 1325 году великое княжение было передано тверскому князю. Иван Калита участием в подавлении восстания в Твери в 1327 году приобрел доверие хана и в 1328 году стал владимирским великим князем. Умелая политика Ивана Калиты обеспечила Московскому княжеству передышку от татарских вторжений, что подъему его хозяйства и культуры. В середине 14 века за московскими князьями закрепился титул великих князей.
РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ. Друга половина XIX — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу.
За цей період промислове виробництво зросло тут майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Виплавка сталі, чавуну, видобуток вугілля, виробництво машин та обладнання стали показниками могутності країни.
Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Разом із появою нових галузей промисловості (електротехнічної, хімічної тощо) це докорінно змінило повсякденне життя людей.
Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств, потребувало нових форм організації виробництва та значних фінансових інвестицій (вкладень із метою отримання прибутків). Для залучення капіталу для вирішення широкомасштабних економічних завдань набуло поширення акціону-вання. Значні фінансові ресурси, зосереджені в руках вузького кола банкірів і промисловців, зумовили посилення їхньої ролі в економічному та політичному житті суспільства. Цей вузький дістав назву фінансової олігархії.
Раніше за інші країни цей процес розпочався в США. Монополії намагалися встановити своє панування на ринку в провідних галузях промисловості, їм ставало все тісніше в національних кордонах від «надлишку» капіталу. Експансія його в слаборозвинені країни дозволяла отримувати вищі прибутки.
Монополізація промисловості стала серйозним випробуванням принципу ринкової економіки — вільної конкуренції. Вона спричинила й зміну ділових відносин між підприємцями. В окремих галузях господарства монополісти почали обмежувати вільну конкуренцію, а іноді й гальмували поширення прогресивних технологій. Проте монополізація не знищила конкуренцію, а лише перенесла її в іншу площину: боротьба між монополістичними об’єднаннями розгорталася вже на світовому ринку.
Стрімке зростання промисловості, з одного боку, зумовило розширення внутрішніх ринків, а з іншого — сприяло зростанню зовнішньої торгівлі. Національним виробникам було тісно на внутрішньому ринку (товарів вироблялося більше, ніж їх міг купити споживач), і вони прагнули завоювати нові ринки збуту. Це зумовлювало гостру боротьбу за контроль над ринками. Поширення набуло таке явище, як демпінг, тобто імпорт товарів за заниженими цінами з метою знищити конкурентів, захопити ринок, а вже потім диктувати свої умови. У відповідь на захист національного виробництва ставала держава, яка почала обмежувати доступ іноземних товарів. Така державна політика, що заступила вільну торгівлю (фрітредерство), дістала назву протекціонізм.
Протекціонізм — політика держави, спрямована на захист власної економіки від Іноземної конкуренції.
Обмеження торгівлі, висока вартість доставки товару і, відповідно, зростання собівартості зумовили появу нового явища в економічному розвитку. Замість вивезення товару промислово розвинені країни почали вивозити капітал до тих країн, де прибуток був значно вищим. Вивезення капіталу стало вагомим чинником у формуванні світового ринку. Лідерами у вивезенні капіталу були Англія, Франція, Бельгія, США тощо.
Ще однією важливою тенденцією в розвитку провідних країн світу було зростання ролі держави в економічних процесах. Держава з «нічного охоронця» перетворювалася на регулятора
За цей період промислове виробництво зросло тут майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Виплавка сталі, чавуну, видобуток вугілля, виробництво машин та обладнання стали показниками могутності країни.
Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Разом із появою нових галузей промисловості (електротехнічної, хімічної тощо) це докорінно змінило повсякденне життя людей.
Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств, потребувало нових форм організації виробництва та значних фінансових інвестицій (вкладень із метою отримання прибутків). Для залучення капіталу для вирішення широкомасштабних економічних завдань набуло поширення акціону-вання. Значні фінансові ресурси, зосереджені в руках вузького кола банкірів і промисловців, зумовили посилення їхньої ролі в економічному та політичному житті суспільства. Цей вузький дістав назву фінансової олігархії.
Раніше за інші країни цей процес розпочався в США. Монополії намагалися встановити своє панування на ринку в провідних галузях промисловості, їм ставало все тісніше в національних кордонах від «надлишку» капіталу. Експансія його в слаборозвинені країни дозволяла отримувати вищі прибутки.
Монополізація промисловості стала серйозним випробуванням принципу ринкової економіки — вільної конкуренції. Вона спричинила й зміну ділових відносин між підприємцями. В окремих галузях господарства монополісти почали обмежувати вільну конкуренцію, а іноді й гальмували поширення прогресивних технологій. Проте монополізація не знищила конкуренцію, а лише перенесла її в іншу площину: боротьба між монополістичними об’єднаннями розгорталася вже на світовому ринку.
Стрімке зростання промисловості, з одного боку, зумовило розширення внутрішніх ринків, а з іншого — сприяло зростанню зовнішньої торгівлі. Національним виробникам було тісно на внутрішньому ринку (товарів вироблялося більше, ніж їх міг купити споживач), і вони прагнули завоювати нові ринки збуту. Це зумовлювало гостру боротьбу за контроль над ринками. Поширення набуло таке явище, як демпінг, тобто імпорт товарів за заниженими цінами з метою знищити конкурентів, захопити ринок, а вже потім диктувати свої умови. У відповідь на захист національного виробництва ставала держава, яка почала обмежувати доступ іноземних товарів. Така державна політика, що заступила вільну торгівлю (фрітредерство), дістала назву протекціонізм.
Протекціонізм — політика держави, спрямована на захист власної економіки від Іноземної конкуренції.
Обмеження торгівлі, висока вартість доставки товару і, відповідно, зростання собівартості зумовили появу нового явища в економічному розвитку. Замість вивезення товару промислово розвинені країни почали вивозити капітал до тих країн, де прибуток був значно вищим. Вивезення капіталу стало вагомим чинником у формуванні світового ринку. Лідерами у вивезенні капіталу були Англія, Франція, Бельгія, США тощо.
Ще однією важливою тенденцією в розвитку провідних країн світу було зростання ролі держави в економічних процесах. Держава з «нічного охоронця» перетворювалася на регулятора