Семилетняя война 1756 - 1763 гг. началась в силу столкновения интересов двух групп государств. С одной стороны России, Австрии и Франции, с другой – Пруссии, Великобритании (в унии с Ганновером) и Португалии. Каждая из стран – участниц конфликта преследовала собственные цели. В частности для России важно было усилить влияние на западе.
Столкновение флотов Франции и Англии, произошедшее у Балеарских островов 19 мая 1756 года положило начало этой войне. Победу одержала Франция. Сухопутные действия начались только 28 августа. Войска Фридриха 2 вторглись в пределы Саксонии и довольно скоро осадили Прагу. Французские войска оккупировали Ганновер.
В 1757 году в войну вступила Россия. Несмотря на тяжелейшие потери, русские войска одержали победу в битве при Гросс-Егерсдорфе и открыли путь в Восточную Пруссию. Однако Апраксин, узнав о том, что императрица Елизавета Петровна больна начал отвод войск к границе, предполагая, что трон скоро займет Петр Федорович, ее наследник. Апраксин за подобные действия, названные изменой, был отдан под суд. Его место командующего занял Фремор. Территория Восточной Пруссии была присоединена к России в 1758 году.
Вот дальнейшие события Семилетней войны кратко. Благодаря успешным действиям войск России и Австрии в ходе Кунерсдорфского сражения значение всех одержанных Фридрихом в 1757 году побед было сведено к нулю. В 1761 г. Пруссия находилась на грани полного поражения. Однако после смерти Елизаветы в 1762 г. и прихода к власти Петра 3 все кардинально изменилось. Новый император был сторонником сближения с Пруссией. В 1762 г. начались переговоры о мире. Парижский мирный договор был заключен 30 января 1763 года. Именно эта дата считается временем окончания Семилетней войны.
Следует отметить, что Россия, за исключением опыта военных действий, в ходе этого конфликта не приобрела ничего. Австрия – утратила права на Силезию, а так же, графство Гальц. Франция – потеряла всю Канаду и основную часть заморских владений. В очередной раз изменилось соотношение сил в Европе.
Суспільне життя у повоєнні роки залишалося надзвичайно складним і суперечливим: з одного боку, відновлювалися традиційні для радянської системи політичні форми, а з іншого - зберігались обмеження й деформації.
У1946, 1947 і 1948 роках відбулися перші повоєнні вибори депутатів рад різних рівнів. У них брало участь понад 90% громадян України, які мали право голосу. Але це не свідчило про високу громадянську активність мас, - бюлетені містили лише одне прізвище кандидата в депутати, тобто вибору не надавалося. І проголосувати проти цього кандидата під невсипущим оком виборчої комісії та представників партійно-державного апарату рідко хто наважувався.
У1949 р. було затверджено прапор УРСР - червоно-синій - та її гімн, що мали символізувати державність України. Однак діяльність органів влади республіки визначалася центральними союзними структурами. Всі основні питання її життя вирішувались у Москві Сталіним та найближчим його оточенням. Вироблена там політика реалізовувалася, насамперед, через Комуністичну партію (більшовиків) України-КП(б)У, яка мала статус місцевої партійної організації. За таких умов роль рад, профспілок та громадських організацій зводилася до виконання відповідних партійних директив, а діяльність члені в їхніх виборчих органів, у тому числі депутатів, перетворювалася на формальність.
Объяснение:Відсутність реальних і громадянських свобод і демократії, репресії, жорстокий політично-ідеологічний тиск і контроль, культ особи Сталіна й безмежна влада виконавців його волі на місцях - ці та інші риси тоталітарної системи, посилюючись, згубно впливали на суспільно-політичне й духовне життя народу.
У 1947 р. з приїздом в Україну Л.Кагановича (він змінив М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У і з березня по грудень 1947 р. очолював найвище керівництво республіки) було задіяно на повну потужність увесь охоронно-репресивний механізм системи. Розгорнулася нещадна боротьба з "українським націоналізмом", безперервно мінялися й зазнавали утисків керівні кадри. Так, у 1949-1952 рр. за звинуваченням в українському націоналізмі з партії було виключено понад 22 тис. осіб, або 3% загальної чисельності. У західних областях України, де з приходом сталінського режиму було ліквідовано політичний плюралізм і багатопартійність" не припинялися масові депортації населення, проводилась примусова суспільна колективізація - у селян забирали майно й нещодавно отриману землю. Найбільших репресій і потужного тиску всього репресивного сталінського тоталітаризму зазнала Західна Україна, яка продовжувала боротися проти намагань інтегрувати її в радянську систему. Репресії серед цивільного населення здійснювались в ході боротьби проти військових формувань ОУН-УПА. Між 1946 - 1949 роками було вислано до Сибіру близько 600 тис. західних українців. З метою дискредитації повстанців спец загони НКВС переодягалися у форму УПА, грабували, ґвалтували і мордували українських селян. Однак УПА продовжувала боротьбу. Це викликало обурення й опір.
Жертвами беріївських репресій стали і десятки тисяч представників інших національностей. Крім того, в боях з бандерівцями загинуло понад 25 тис. військовослужбовців Червоної армії, прикордонних та внутрішніх військ. Спробою розв'язання українсько-польських проблем була, вже згадувана "Операція Вісла" - одна з ганебних сторінок діяльності сталінської тоталітарної системи. Жорстокий гніт дедалі посилювався. І лише після смерті Сталіна в 1953 р. з'явилася надія на демократизацію життя в країні. Цьому сприяло й усунення Берії.
Объяснение:Семилетняя война 1756-1763 гг.
Семилетняя война 1756 - 1763 гг. началась в силу столкновения интересов двух групп государств. С одной стороны России, Австрии и Франции, с другой – Пруссии, Великобритании (в унии с Ганновером) и Португалии. Каждая из стран – участниц конфликта преследовала собственные цели. В частности для России важно было усилить влияние на западе.
Столкновение флотов Франции и Англии, произошедшее у Балеарских островов 19 мая 1756 года положило начало этой войне. Победу одержала Франция. Сухопутные действия начались только 28 августа. Войска Фридриха 2 вторглись в пределы Саксонии и довольно скоро осадили Прагу. Французские войска оккупировали Ганновер.
В 1757 году в войну вступила Россия. Несмотря на тяжелейшие потери, русские войска одержали победу в битве при Гросс-Егерсдорфе и открыли путь в Восточную Пруссию. Однако Апраксин, узнав о том, что императрица Елизавета Петровна больна начал отвод войск к границе, предполагая, что трон скоро займет Петр Федорович, ее наследник. Апраксин за подобные действия, названные изменой, был отдан под суд. Его место командующего занял Фремор. Территория Восточной Пруссии была присоединена к России в 1758 году.
Вот дальнейшие события Семилетней войны кратко. Благодаря успешным действиям войск России и Австрии в ходе Кунерсдорфского сражения значение всех одержанных Фридрихом в 1757 году побед было сведено к нулю. В 1761 г. Пруссия находилась на грани полного поражения. Однако после смерти Елизаветы в 1762 г. и прихода к власти Петра 3 все кардинально изменилось. Новый император был сторонником сближения с Пруссией. В 1762 г. начались переговоры о мире. Парижский мирный договор был заключен 30 января 1763 года. Именно эта дата считается временем окончания Семилетней войны.
Следует отметить, что Россия, за исключением опыта военных действий, в ходе этого конфликта не приобрела ничего. Австрия – утратила права на Силезию, а так же, графство Гальц. Франция – потеряла всю Канаду и основную часть заморских владений. В очередной раз изменилось соотношение сил в Европе.
Суспільне життя у повоєнні роки залишалося надзвичайно складним і суперечливим: з одного боку, відновлювалися традиційні для радянської системи політичні форми, а з іншого - зберігались обмеження й деформації.
У1946, 1947 і 1948 роках відбулися перші повоєнні вибори депутатів рад різних рівнів. У них брало участь понад 90% громадян України, які мали право голосу. Але це не свідчило про високу громадянську активність мас, - бюлетені містили лише одне прізвище кандидата в депутати, тобто вибору не надавалося. І проголосувати проти цього кандидата під невсипущим оком виборчої комісії та представників партійно-державного апарату рідко хто наважувався.
У1949 р. було затверджено прапор УРСР - червоно-синій - та її гімн, що мали символізувати державність України. Однак діяльність органів влади республіки визначалася центральними союзними структурами. Всі основні питання її життя вирішувались у Москві Сталіним та найближчим його оточенням. Вироблена там політика реалізовувалася, насамперед, через Комуністичну партію (більшовиків) України-КП(б)У, яка мала статус місцевої партійної організації. За таких умов роль рад, профспілок та громадських організацій зводилася до виконання відповідних партійних директив, а діяльність члені в їхніх виборчих органів, у тому числі депутатів, перетворювалася на формальність.
Объяснение:Відсутність реальних і громадянських свобод і демократії, репресії, жорстокий політично-ідеологічний тиск і контроль, культ особи Сталіна й безмежна влада виконавців його волі на місцях - ці та інші риси тоталітарної системи, посилюючись, згубно впливали на суспільно-політичне й духовне життя народу.
У 1947 р. з приїздом в Україну Л.Кагановича (він змінив М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У і з березня по грудень 1947 р. очолював найвище керівництво республіки) було задіяно на повну потужність увесь охоронно-репресивний механізм системи. Розгорнулася нещадна боротьба з "українським націоналізмом", безперервно мінялися й зазнавали утисків керівні кадри. Так, у 1949-1952 рр. за звинуваченням в українському націоналізмі з партії було виключено понад 22 тис. осіб, або 3% загальної чисельності. У західних областях України, де з приходом сталінського режиму було ліквідовано політичний плюралізм і багатопартійність" не припинялися масові депортації населення, проводилась примусова суспільна колективізація - у селян забирали майно й нещодавно отриману землю. Найбільших репресій і потужного тиску всього репресивного сталінського тоталітаризму зазнала Західна Україна, яка продовжувала боротися проти намагань інтегрувати її в радянську систему. Репресії серед цивільного населення здійснювались в ході боротьби проти військових формувань ОУН-УПА. Між 1946 - 1949 роками було вислано до Сибіру близько 600 тис. західних українців. З метою дискредитації повстанців спец загони НКВС переодягалися у форму УПА, грабували, ґвалтували і мордували українських селян. Однак УПА продовжувала боротьбу. Це викликало обурення й опір.
Жертвами беріївських репресій стали і десятки тисяч представників інших національностей. Крім того, в боях з бандерівцями загинуло понад 25 тис. військовослужбовців Червоної армії, прикордонних та внутрішніх військ. Спробою розв'язання українсько-польських проблем була, вже згадувана "Операція Вісла" - одна з ганебних сторінок діяльності сталінської тоталітарної системи. Жорстокий гніт дедалі посилювався. І лише після смерті Сталіна в 1953 р. з'явилася надія на демократизацію життя в країні. Цьому сприяло й усунення Берії.