Особенности развития культуры России в XVII в.: переплетение традиционного религиозного и светского мировоззрения. Если в XIV—начале XV в. на первое место вышла живопись, а в XV—XVI вв. ее сменило зодчество, то в XVII в. передовые позиции принадлежали литературе.
В XVII в. столетие стало временем расцвета самобытной русской культуры, которая не только бережно относилась к традициям предшественников, но и отчасти оказалась открытой для лучших мастеров и произведений культуры ряда европейских стран и народов самой России. Вместе с тем и власть и Русская православная церковь следили за тем, чтобы культурные новшества не подрывали основ культурной традиции русского народа.
Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР; популярна назва - есери) - українська політична партія. Як всеукраїнська політична організація УПСР організувалась у квітні 1917 внаслідок об'єднання окремих гуртків і груп есерів, котрі існували в Україні з 1905. До керівництва партії входила переважно студентська молодь, зокрема, М. Ковалевський, Л. Ковалів, В. Залізняк, О. Севрюк, П. Христюк, М. Шраг. Тісно співпрацював з партією М.Грушевський. У програмі УПСР поєднувались національні інтереси з ідеями ліберального народництва. Партія з перших кроків діяльності висувала ідею національно-територіальної автономії України, стояла на грунті безкласовості української нації, націоналізації великих земельних володінь, популяризувала принципи дрібноселянського господарювння. У соціальній стратегії орієнтувалася на селянство та солдатські маси. Визначальним питанням революційних перетворень партія вважала національне питання, а своєю кінцевою метою ставила завдання побудови Української незалежної самостійної держави. У своїй діяльності серед селянства спиралась на “Селянську спілку”, що забезпечило їй належне організаційне зміцнення і відповідну соціальну базу. У листопаді 1917 в рядах партії налічувалось 75 тис. чол. Друковані органи: щотижнева газета “Народна воля” і тижневик “Боротьба”.
Особенности развития культуры России в XVII в.: переплетение традиционного религиозного и светского мировоззрения. Если в XIV—начале XV в. на первое место вышла живопись, а в XV—XVI вв. ее сменило зодчество, то в XVII в. передовые позиции принадлежали литературе.
В XVII в. столетие стало временем расцвета самобытной русской культуры, которая не только бережно относилась к традициям предшественников, но и отчасти оказалась открытой для лучших мастеров и произведений культуры ряда европейских стран и народов самой России. Вместе с тем и власть и Русская православная церковь следили за тем, чтобы культурные новшества не подрывали основ культурной традиции русского народа.
Объяснение: