родился в родовом имении Астровна (сейчас это Витебская область, Бешанковичский район). Совсем ребенком его отдали на воспитание в Несвижский двор Николая Радзивилла Черного. Именно Радзивилл и послал 13-летнего подростка на учебу в Лейпцигский университет. На протяжении своей жизни Лев Сапега занимал самые высокие посты в Великом княжестве Литовском. С 1581 года (после окончания университета) он – королевский писарь при дворе Стефана Батория. С 1585 года – подканцлер Великого княжества, а с 1589 – канцлер ВКЛ. С 1621 – Виленский воевода, а с 1625 – гетман ВКЛ. На всех этих должностях Лев Сапега демонстрировал каечства отменного политика и дипломата. На последнем этапе Ливонской войны (1558-1583) он сформировал за собственные средства гусарский полк он возглавил его и принимал участие в различных боевых действиях. При Заволочье, Великих Луках, под Псковом его полк привлек внимание успешными боевыми действиями. После окончания этой войны Лев Сапега возглавил посольство Речи Посполитой в Москве и сумел подписать с царем Федором Иоанновичем мирный договор на 10 лет. В 1600 году он вновь возглавил посольство в Москву, где подписал мирный договор на 20 лет, уже с царем Борисом Годуновым.Невзирая на то, что между Великим княжеством Литовским и Москвой постоянно возникали боевые и дипломатические столкновения, да и личное его отношение к Москве было весьма недружелюбным, после смерти короля Стефана Батория, Льва Сапегу все чаще посещали мысли о необходимости объединения Речи Посполитой с Москвой. Как умный политик и большой стратег, он был убежден, что личные отношения не могут служить препятствием развитию Отчизны. По его мнению, объединение славянских народов под управлением единого короля бы экономическому развитию, росту политического и военного могущества его Родины бы поддерживать мир. Когда же в 1620 году на территорию Великого княжества Литовского вторглись шведы, престарелый Лев Сапега снова не смог остаться в стороне. За собственные средства он вновь вооружил значительные войсковые соединения и сам возглавил их в бою.Однако, наибольшую славу и уважение современников и потомков Лев Сапега заслужил не на военном поприще, хотя и проявил себя как мужественный человек и патриот. С его именем связана подготовка и издание 3-его Статута Великого княжества Литовского (1588) и создание в 1581 году Трибунала ВКЛ – высшего судебно-апеляционного органа страны. Философско-правовые знания и убеждения Л.Сапеги значительно повлияли на содержание Статута. При его издании Сапега разместил, как предисловие к документу обращение к Великому князю Жигимонту III Вазе и населению страны. В этом обращении он обосновал необходимость нового свода законов. Наиболее ярко богатая натура Сапеги проявляется в его письмах, дошедших до наших дней.Л.Сапега был крупным землевладельцем и, соответственно, не мог не защищать интересы своего класса. Будучи человеком большого ума и эрудиции, он не мог не чувствовать прогрессивных процессов, происходивших в обществе. Он всячески противился гегемонистским требованиям церкви, отстаивал права шляхты и выступал активным сторонником единого централизованного шляхетско-демократического государства. Он был убежденным сторонником правового государства и единого закона для всех граждан, независимо от положения в обществе и статуса.Последние годы своей жизни Сапега провел в Вильно, где занимался приведением в порядок архива Метрики ВКЛ. Эту работу он почитал важнейшим своим долгом. Умер он в 1633 году и погребен в Вильно в костеле Святого Михаила.
По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.
По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.