Найважливішою причиною виникнення держави були, насамперед, сприятливі природні умови для життя людини, українська родюча земля, помірний клімат, наявність рік і морів, географічне розташування у центрі Європи, на перехресті міграційних і торговельних шляхів, поєднання широких полів і лісу.
Наступною причиною державотворення було виникнення самого давньоукраїнського етносу - автохтонного населення з сильним генотипом, що сформувався саме на цій землі в результаті численних етнічних оновлень і перетворень. Не випадково М.Грушевський вважав, що саме слов’янські племена антів, які залучили до об’єднання залишки скіфів і сарматів, стали генетичним корінням українського народу. Таким чином український етнос сформувався в 4-7 ст. н.е. в часи існування Антського союзу.
Крім того, швидке виникнення найбільшої у Європі держави і динамічний її розвиток були би просто неможливі без багатого державотворчого досвіду і традицій, які зберігалися в пам’яті народу. Мається на увазі Велика Скіфія, Боспорське царство, Антська держава, Готський племінний союз тощо. Сучасний науковець О.Палій таким чином говорить про роль скіфів на нашій землі: «Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тисячоліття до н.е., об’єднавши в тому числі і праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя та об’єднання в межах держави Великої Скіфії майже всієї території України»[1].
Російська історіографія наукову концепцію етногенезу європейських народів, основою якої є твердження про те, що саме народ є основним суб’єктом історії, на основі його самоорганізації і виникли сучасні держави. В Кремлі досі дотримуються «норманської теорії», згідно з якою саме Рюриковичів утворили Новгородську, Київську і Московську держави. Звідси робиться політичний висновок: одна династія – одна держава, що, на думку росіян, виправдовую їх агресивну політику підкорення сусідніх народів.
Разбросанные на необъятной территории племена сильно различались по уровню развития и этническим корням. Самые отсталые формы экономики и социальных отношений существовали у юкагиров, чукчей, ительменов, обитавших в северо-восточных районах Сибири. Они жили в каменном веке и не знали металла. В условиях патриархально-родового строя жили якуты (на Лене) и буряты (на берегах Байкала и Ангары). Они занимались скотоводством, охотой, рыбной ловлей, переходили к примитивному земледелию. У якутов и бурят выделялась знать, что свидетельствовало о начале разложения родовых отношений. На Амуре жили оседлые народы — дауры, дючеры и др. По своему развитию они стояли много выше других аборигенных (коренных) племён Сибири. Возделывали рожь, просо, гречиху, пшеницу, занимались скотоводством, разводили сады.
Наступною причиною державотворення було виникнення самого давньоукраїнського етносу - автохтонного населення з сильним генотипом, що сформувався саме на цій землі в результаті численних етнічних оновлень і перетворень. Не випадково М.Грушевський вважав, що саме слов’янські племена антів, які залучили до об’єднання залишки скіфів і сарматів, стали генетичним корінням українського народу. Таким чином український етнос сформувався в 4-7 ст. н.е. в часи існування Антського союзу.
Крім того, швидке виникнення найбільшої у Європі держави і динамічний її розвиток були би просто неможливі без багатого державотворчого досвіду і традицій, які зберігалися в пам’яті народу. Мається на увазі Велика Скіфія, Боспорське царство, Антська держава, Готський племінний союз тощо. Сучасний науковець О.Палій таким чином говорить про роль скіфів на нашій землі: «Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тисячоліття до н.е., об’єднавши в тому числі і праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя та об’єднання в межах держави Великої Скіфії майже всієї території України»[1].
Російська історіографія наукову концепцію етногенезу європейських народів, основою якої є твердження про те, що саме народ є основним суб’єктом історії, на основі його самоорганізації і виникли сучасні держави. В Кремлі досі дотримуються «норманської теорії», згідно з якою саме Рюриковичів утворили Новгородську, Київську і Московську держави. Звідси робиться політичний висновок: одна династія – одна держава, що, на думку росіян, виправдовую їх агресивну політику підкорення сусідніх народів.
Разбросанные на необъятной территории племена сильно различались по уровню развития и этническим корням. Самые отсталые формы экономики и социальных отношений существовали у юкагиров, чукчей, ительменов, обитавших в северо-восточных районах Сибири. Они жили в каменном веке и не знали металла. В условиях патриархально-родового строя жили якуты (на Лене) и буряты (на берегах Байкала и Ангары). Они занимались скотоводством, охотой, рыбной ловлей, переходили к примитивному земледелию. У якутов и бурят выделялась знать, что свидетельствовало о начале разложения родовых отношений. На Амуре жили оседлые народы — дауры, дючеры и др. По своему развитию они стояли много выше других аборигенных (коренных) племён Сибири. Возделывали рожь, просо, гречиху, пшеницу, занимались скотоводством, разводили сады.
Объяснение: