Скласти таблицю на тему "Хрестові походи". Подробнее на фото. (выписать название и дату всех походов и описать по критериям зазначенным выше в таблице) ( ；∀；)
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
Кинематограф появился благодаря нескольким техническим изобретениям, практически совпавшим по времени: сухому броможелатиновому фотопроцессу с высокой светочувствительностью (1878 год), киноплёнке на гибкой и прочной основе (1889 год), скоростному аппарату хронофотографической съёмки (1891 год) и проектору с таким же быстродействием (1895 год). Первые съёмочные аппараты были сконструированы в 80-х годах XIX века. К ним относятся: «фоторужьё» французского физиолога Жюля Марэ (1882), аппарат французского изобретателя Луи Лепренса (1888), аппарат английских изобретателей У. Фрис-Грина и М. Эванса (1889), аппарат русского фотографа В. А. Дюбюка (1891), «Фоноскоп» французского физиолога Ж. Демени (1892). Однако большинство из этих устройств были рассчитаны на использование дисковых фотопластинок (фоторужьё Марэ) или светочувствительной фотобумаги, непригодных для массового использования. Гибкая целлулоидная основа для киноплёнки была создана Ганнибалом Гудвином в 1887 году, который первым применил противоскручивающий контрслой из желатины[1]. Джордж Истмен в 1889 году первым наладил массовый выпуск фотоматериалов на гибкой прозрачной подложке из нитроцеллюлозы. Пионерами в создании аппаратов для проекции на экран быстро сменяющихся изображений были: немецкий и русский фотографы О. Анщюц и В. А. Дюбюк, создавшие соответственно в 1891 и 1892 годах проекционные аппараты различной конструкции, но с одинаковым названием — «Тахископ», французский изобретатель Э. Рейно, создавший в 1892 году проектор под названием «Оптический театр», и русские изобретатели И. А. Тимченко и М. Ф. Фрейденберг (1893). В Великобритании свой патент на проектор и кинокамеру оформил Вордсворт Донисторп.

Братья Люмьер (Огюст слева, Луи справа на фото)
Изобретениями, наиболее приблизившимися к кинематографу по своим техническим характеристикам, являются: «кинетограф» Эдисона (1891), аппарат И. А. Тимченко (1893), «хронофотограф» Ж. Демени (1893), проектор американского изобретателя Ж. А. Ле Роя (1894), проектор «паноптиком» американского изобретателя У. Латама (1895), «плеограф» польского изобретателя К. Прушинского (1894) и др. А уже в 1895—1896 годах были изобретены аппараты, сочетающие в себе все основные элементы кинематографа: во Франции — «синематограф» братьев Л. Люмьер и О. Люмьер (1895) и «хронофотограф» Ж. Демени (1895); в Германии — «биоскоп» М. Складановского (1895) и кинопроектор О. Местера (1896); в Англии — «аниматограф» Р. У. Пола (1890); в России — «хронофотограф» А. Самарского[источник не указан 2098 дней] (1896) и «стробограф» И. Акимова (1896), в США — «витаскоп» Т. Армата (1896).
Начало распространения кинематографа в его современном виде было положено съёмкой и публичной демонстрацией первых короткометражных фильмов. 22 марта 1895 года в Париже братьями Люмьер был впервые продемонстрирован их «синематограф», 1 ноября в том же году в Берлине М. Складановский продемонстрировал свой «биоскоп», а 28 декабря состоялся первый коммерческий сеанс в салоне «Гран-кафе» на бульваре Капуцинок[2]. В течение 1896—1897 годов публичные демонстрации короткометражных фильмов были произведены во всех мировых столицах. В России первый показ был организован 4 (16) мая 1896 года в Санкт-Петербурге (в саду «Аквариум»), затем в Москве и на Всероссийской ярмарке в Нижнем Новгороде. Тогда же были сняты первые русские любительские киносъёмки (В. Сашин, А. Федецкий, С. Макаров и др.). 3 января 1897 года первый пробный сеанс «живых картин» системы братьев Люмьер в Киевском дворянском собрании, на углу Думской площади и Крещатика. Через несколько месяцев известный театральный антрепренёр Николай Соловцов приобрёл киноаппарат и начал с ним гастроли в Киеве, волжских городах и далее по Сибири.
Первая киносъёмка в Российской империи была сделана фотохудожником А. Федецким в Харькове (1,5 минуты, «Перенесение иконы Озерянской Божьей матери»). Первым российским документальным фильмом стал «Вид харьковского вокзала в момент отхода поезда с находящимся на платформе начальством» (1896).
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
Кинематограф появился благодаря нескольким техническим изобретениям, практически совпавшим по времени: сухому броможелатиновому фотопроцессу с высокой светочувствительностью (1878 год), киноплёнке на гибкой и прочной основе (1889 год), скоростному аппарату хронофотографической съёмки (1891 год) и проектору с таким же быстродействием (1895 год). Первые съёмочные аппараты были сконструированы в 80-х годах XIX века. К ним относятся: «фоторужьё» французского физиолога Жюля Марэ (1882), аппарат французского изобретателя Луи Лепренса (1888), аппарат английских изобретателей У. Фрис-Грина и М. Эванса (1889), аппарат русского фотографа В. А. Дюбюка (1891), «Фоноскоп» французского физиолога Ж. Демени (1892). Однако большинство из этих устройств были рассчитаны на использование дисковых фотопластинок (фоторужьё Марэ) или светочувствительной фотобумаги, непригодных для массового использования. Гибкая целлулоидная основа для киноплёнки была создана Ганнибалом Гудвином в 1887 году, который первым применил противоскручивающий контрслой из желатины[1]. Джордж Истмен в 1889 году первым наладил массовый выпуск фотоматериалов на гибкой прозрачной подложке из нитроцеллюлозы. Пионерами в создании аппаратов для проекции на экран быстро сменяющихся изображений были: немецкий и русский фотографы О. Анщюц и В. А. Дюбюк, создавшие соответственно в 1891 и 1892 годах проекционные аппараты различной конструкции, но с одинаковым названием — «Тахископ», французский изобретатель Э. Рейно, создавший в 1892 году проектор под названием «Оптический театр», и русские изобретатели И. А. Тимченко и М. Ф. Фрейденберг (1893). В Великобритании свой патент на проектор и кинокамеру оформил Вордсворт Донисторп.

Братья Люмьер (Огюст слева, Луи справа на фото)
Изобретениями, наиболее приблизившимися к кинематографу по своим техническим характеристикам, являются: «кинетограф» Эдисона (1891), аппарат И. А. Тимченко (1893), «хронофотограф» Ж. Демени (1893), проектор американского изобретателя Ж. А. Ле Роя (1894), проектор «паноптиком» американского изобретателя У. Латама (1895), «плеограф» польского изобретателя К. Прушинского (1894) и др. А уже в 1895—1896 годах были изобретены аппараты, сочетающие в себе все основные элементы кинематографа: во Франции — «синематограф» братьев Л. Люмьер и О. Люмьер (1895) и «хронофотограф» Ж. Демени (1895); в Германии — «биоскоп» М. Складановского (1895) и кинопроектор О. Местера (1896); в Англии — «аниматограф» Р. У. Пола (1890); в России — «хронофотограф» А. Самарского[источник не указан 2098 дней] (1896) и «стробограф» И. Акимова (1896), в США — «витаскоп» Т. Армата (1896).
Начало распространения кинематографа в его современном виде было положено съёмкой и публичной демонстрацией первых короткометражных фильмов. 22 марта 1895 года в Париже братьями Люмьер был впервые продемонстрирован их «синематограф», 1 ноября в том же году в Берлине М. Складановский продемонстрировал свой «биоскоп», а 28 декабря состоялся первый коммерческий сеанс в салоне «Гран-кафе» на бульваре Капуцинок[2]. В течение 1896—1897 годов публичные демонстрации короткометражных фильмов были произведены во всех мировых столицах. В России первый показ был организован 4 (16) мая 1896 года в Санкт-Петербурге (в саду «Аквариум»), затем в Москве и на Всероссийской ярмарке в Нижнем Новгороде. Тогда же были сняты первые русские любительские киносъёмки (В. Сашин, А. Федецкий, С. Макаров и др.). 3 января 1897 года первый пробный сеанс «живых картин» системы братьев Люмьер в Киевском дворянском собрании, на углу Думской площади и Крещатика. Через несколько месяцев известный театральный антрепренёр Николай Соловцов приобрёл киноаппарат и начал с ним гастроли в Киеве, волжских городах и далее по Сибири.
Первая киносъёмка в Российской империи была сделана фотохудожником А. Федецким в Харькове (1,5 минуты, «Перенесение иконы Озерянской Божьей матери»). Первым российским документальным фильмом стал «Вид харьковского вокзала в момент отхода поезда с находящимся на платформе начальством» (1896).