У світовій історії ХІХ ст. характеризується перш за все кризою феодально-абсолютистських порядків і перемогою капіталізму. Утвердження капіталізму супроводжувалось не тільки радикальними змінами в економічному розвитку країн, але й складними внутрішніми суспільно-політичними процесами.
Обличчя ХІХ ст. здебільшого визначалось революційною хвилею 1848–1849 рр., яка охопила практично всі європейські країни. До 70-х рр. ХІХ ст. на заході закінчились буржуазні революції. Розпочався відносно мирний період розвитку капіталізму.
Україну не обминули ні європейська революція середини ХІХ ст., ні дві війни (на початку та в середині ХІХ ст.) найбільших на ті часи світових імперій – Російської та Австро-Угорської, до складу яких вона входила.
Масові переселенські рухи українців утворили на Азійському та Американському континентах більш або менш чисельні осередки українського населення поза межами Батьківщини, і це також прилучало Україну до світового історичного процесу. В суспільно-економічному плані протягом цього століття в Україні завершився промисловий переворот, і відбулося утвердження нових ринкових (капіталістичних) відносин. І, головне, це було століття українського національного відродження, яке знайшло свій прояв у поширенні масового національного самоусвідомлення, формуванні української нації, пожвавленні й піднесенні національного руху, розвитку всіх галузей культурного життя українців
Эпохе Нового времени предшествовала не эпоха Возрождения, как утверждается в поверхностных исследованиях. По мнению Б.Ф. Порш-нева, ни хронологически, ни стадиально Возрождение не следует на смену феодальному средневековью. Напротив, правильнее говорить о большом трехсотлетнем периоде, принадлежащем одновременно и истории средних веков, и истории Нового времени» [1]. Процесс становления Нового времени происходил в острой борьбе между структурами и ценностями Средневековья, которое обладало огромными внутренними резервами, ренессансно-гуманисти-ческой культурой и различными формами «свободомыслия» XVII в. [1]. Ренессансная культура, несмотря на свои яркие достижения, была неустойчивой. Она не выработала фундаментальных идей и ценностей, подобных тем, которые были в Средневековье, и которые затем сформировало Новое время. Эта культура «во многом подгот овила (во всяком случае - расчистила) почву для культ у-ры и цивилизации Нового времени, но, как т аковая, она родилась и умерла в пределах средневековой цивилизации»
У світовій історії ХІХ ст. характеризується перш за все кризою феодально-абсолютистських порядків і перемогою капіталізму. Утвердження капіталізму супроводжувалось не тільки радикальними змінами в економічному розвитку країн, але й складними внутрішніми суспільно-політичними процесами.
Обличчя ХІХ ст. здебільшого визначалось революційною хвилею 1848–1849 рр., яка охопила практично всі європейські країни. До 70-х рр. ХІХ ст. на заході закінчились буржуазні революції. Розпочався відносно мирний період розвитку капіталізму.
Україну не обминули ні європейська революція середини ХІХ ст., ні дві війни (на початку та в середині ХІХ ст.) найбільших на ті часи світових імперій – Російської та Австро-Угорської, до складу яких вона входила.
Масові переселенські рухи українців утворили на Азійському та Американському континентах більш або менш чисельні осередки українського населення поза межами Батьківщини, і це також прилучало Україну до світового історичного процесу. В суспільно-економічному плані протягом цього століття в Україні завершився промисловий переворот, і відбулося утвердження нових ринкових (капіталістичних) відносин. І, головне, це було століття українського національного відродження, яке знайшло свій прояв у поширенні масового національного самоусвідомлення, формуванні української нації, пожвавленні й піднесенні національного руху, розвитку всіх галузей культурного життя українців
Эпохе Нового времени предшествовала не эпоха Возрождения, как утверждается в поверхностных исследованиях. По мнению Б.Ф. Порш-нева, ни хронологически, ни стадиально Возрождение не следует на смену феодальному средневековью. Напротив, правильнее говорить о большом трехсотлетнем периоде, принадлежащем одновременно и истории средних веков, и истории Нового времени» [1]. Процесс становления Нового времени происходил в острой борьбе между структурами и ценностями Средневековья, которое обладало огромными внутренними резервами, ренессансно-гуманисти-ческой культурой и различными формами «свободомыслия» XVII в. [1]. Ренессансная культура, несмотря на свои яркие достижения, была неустойчивой. Она не выработала фундаментальных идей и ценностей, подобных тем, которые были в Средневековье, и которые затем сформировало Новое время. Эта культура «во многом подгот овила (во всяком случае - расчистила) почву для культ у-ры и цивилизации Нового времени, но, как т аковая, она родилась и умерла в пределах средневековой цивилизации»