+ Він походив з старовинної української православної шляхти, родове гніздо якої було у Вигові, що на Коростенщині тодішнього Київського воєводства. Дане відгалуження роду називалося Лучичі-Виговські, оскільки було пов'язане ще й з Лучичами.
Батько майбутнього гетьмана Остап (Остафій) Виговський служив у київського митрополита Петра Могили — видатного церковного і культурного діяча України та Молдови. Джерела вказують, що О. Виговський мав у своїй власності містечко Гоголів на землях сучасної Київщини, де, можливо, й народився майбутній генеральний писар і гетьман. Остап Виговський підтримував міцні зв'язки з Адамом Киселем, котрий активно боровся у першій половині XVII століття проти дискримінації православної церкви. Пізніше, у роки Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття, Остап Виговський осів у Києві, де став намісником Київського замку. Він мав чотирьох дорослих синів — Івана, Данила, Костянтина, Федора та дочку Тетяну. Після поразки І. Виговського й ліквідації Москвою української незалежності, до Сибіру було відправлено більшість його родичів. Остап Виговський мав двох братів — козацького полковника Василя і сотника Самійла Виговських.
Про молоді літá майбутнього гетьмана майже нічого невідомо. Він здобув добру освіту, ймовірно, у Київській братській школі чи Києво-Могилянському колегіумі, чудово володів, крім рідної української мови, ще й церковнослов'янською, польською, латинською, непогано знав російську мову, був вмілим каліграфом. Згідно із Самійлом Величком Виговський був «вивчений вільним наукам, славився за дотепного і вправного у писарських справах».
2.
+ Іван Виговський був спочатку ротмістром кварцяного війська і в складі авангарду карателів, очолюваного Стефаном Потоцьким, брав участь у битві під Жовтими Водами. У вирішальний момент бою біля Княжих Байраків (16 травня 1648) він бився хоробро, після втрати коня пішо, але поранений знепритомнів і потрапив у полон.
+ Тут уже самому(ой) отвечать нужно.
3.
+ Війна, походи, гетьманство, битви, політика.
+ "Тричі він тікав, але невдало, й тоді його прикували до гармати. Бранця врятував Богдан Хмельницький, котрий викупив його в хана Ісляма III Ґерая за коня. Тоді Виговський дав гетьману присягу вірно йому служити і додержав її".
+ Не підтримують опозиціонери, на чолі яких стояли полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Яків Барабаш. Річ Посполита, Москва.
+ Више перечисленно
+ Серед критичних зауважень на його адресу лунали прорахунки у внутрішній політиці — визнання верховенства старшинської ради, що призвело до послаблення центральної влади та посилення самовладдя старшин; нехтування «Вольностями Війська Запорозького», поширення практики оренд, усунення від боротьби зі збільшенням оподаткування, спроби відновлення шляхетського землеволодіння; послаблення гетьманської влади за відсутності підтримки більшості з боку козацтва та старшини(це для посередників)
В средние века Иран (Персия) был одним из крупнейших государств Азии. К началу нового времени иранское государство, расположенное, на важных стратегических и торговых путях Среднего Востока, объединенное под властью династии Сефе-видов, переживало период экономического и культурного подъема, но с конца XVII в. он сменяется полосой упадка.
В 1722 г. в Иран вторглись афганцы, оккупировавшие большую часть его территории, а их предводитель Мир-Махмуд был провозглашен шахом Ирана. Борьбу за изгнание афганцев возглавил талантливый полководец Надир-хан. Афгднцы были изгнаны из Ирана. В результате завоевательных походов Надира, провозглашенного в 1736 г. шахом, на короткое время возникла обширная держава, в состав которой кроме собственно Ирана вошли Афганистан, Бухара, Хива, Северная Индия, Закавказье. Однако это непрочное объединение рухнуло после убийства Надира в 1747 г. Собственно Иран распался на несколько феодальных владений, враждовавших между собой. Ослабло иранское господство над народами Закавказья, вновь обрела самостоятельность Грузия. Но иранские феодалы по-прежнему угнетали Восточную Армению и Азербайджан.
К концу XVIII — началу XIX в. Иран был ослабевшим и раздробленным феодальным государством. Более половины населения собственно Ирана составляли различные иранские племена, свыше четверти — азербайджанцы. Кроме того, в Иране проживали туркмены, арабы, курды и др. Около трети населения страны вело кочевой образ жизни. Уровень социально-экономического развития различных частей страны был неодинаков. Особенно отсталыми были обширные районы обитания кочевых племен.
Объяснение:
1.
+ Народився близько 1608 року на Овруччині.
+ Він походив з старовинної української православної шляхти, родове гніздо якої було у Вигові, що на Коростенщині тодішнього Київського воєводства. Дане відгалуження роду називалося Лучичі-Виговські, оскільки було пов'язане ще й з Лучичами.
Батько майбутнього гетьмана Остап (Остафій) Виговський служив у київського митрополита Петра Могили — видатного церковного і культурного діяча України та Молдови. Джерела вказують, що О. Виговський мав у своїй власності містечко Гоголів на землях сучасної Київщини, де, можливо, й народився майбутній генеральний писар і гетьман. Остап Виговський підтримував міцні зв'язки з Адамом Киселем, котрий активно боровся у першій половині XVII століття проти дискримінації православної церкви. Пізніше, у роки Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття, Остап Виговський осів у Києві, де став намісником Київського замку. Він мав чотирьох дорослих синів — Івана, Данила, Костянтина, Федора та дочку Тетяну. Після поразки І. Виговського й ліквідації Москвою української незалежності, до Сибіру було відправлено більшість його родичів. Остап Виговський мав двох братів — козацького полковника Василя і сотника Самійла Виговських.
Про молоді літá майбутнього гетьмана майже нічого невідомо. Він здобув добру освіту, ймовірно, у Київській братській школі чи Києво-Могилянському колегіумі, чудово володів, крім рідної української мови, ще й церковнослов'янською, польською, латинською, непогано знав російську мову, був вмілим каліграфом. Згідно із Самійлом Величком Виговський був «вивчений вільним наукам, славився за дотепного і вправного у писарських справах».
2.
+ Іван Виговський був спочатку ротмістром кварцяного війська і в складі авангарду карателів, очолюваного Стефаном Потоцьким, брав участь у битві під Жовтими Водами. У вирішальний момент бою біля Княжих Байраків (16 травня 1648) він бився хоробро, після втрати коня пішо, але поранений знепритомнів і потрапив у полон.
+ Тут уже самому(ой) отвечать нужно.
3.
+ Війна, походи, гетьманство, битви, політика.
+ "Тричі він тікав, але невдало, й тоді його прикували до гармати. Бранця врятував Богдан Хмельницький, котрий викупив його в хана Ісляма III Ґерая за коня. Тоді Виговський дав гетьману присягу вірно йому служити і додержав її".
+ Не підтримують опозиціонери, на чолі яких стояли полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Яків Барабаш. Річ Посполита, Москва.
+ Више перечисленно
+ Серед критичних зауважень на його адресу лунали прорахунки у внутрішній політиці — визнання верховенства старшинської ради, що призвело до послаблення центральної влади та посилення самовладдя старшин; нехтування «Вольностями Війська Запорозького», поширення практики оренд, усунення від боротьби зі збільшенням оподаткування, спроби відновлення шляхетського землеволодіння; послаблення гетьманської влади за відсутності підтримки більшості з боку козацтва та старшини(це для посередників)
4. Тут надо писать от своего имени
В средние века Иран (Персия) был одним из крупнейших государств Азии. К началу нового времени иранское государство, расположенное, на важных стратегических и торговых путях Среднего Востока, объединенное под властью династии Сефе-видов, переживало период экономического и культурного подъема, но с конца XVII в. он сменяется полосой упадка.
В 1722 г. в Иран вторглись афганцы, оккупировавшие большую часть его территории, а их предводитель Мир-Махмуд был провозглашен шахом Ирана. Борьбу за изгнание афганцев возглавил талантливый полководец Надир-хан. Афгднцы были изгнаны из Ирана. В результате завоевательных походов Надира, провозглашенного в 1736 г. шахом, на короткое время возникла обширная держава, в состав которой кроме собственно Ирана вошли Афганистан, Бухара, Хива, Северная Индия, Закавказье. Однако это непрочное объединение рухнуло после убийства Надира в 1747 г. Собственно Иран распался на несколько феодальных владений, враждовавших между собой. Ослабло иранское господство над народами Закавказья, вновь обрела самостоятельность Грузия. Но иранские феодалы по-прежнему угнетали Восточную Армению и Азербайджан.
К концу XVIII — началу XIX в. Иран был ослабевшим и раздробленным феодальным государством. Более половины населения собственно Ирана составляли различные иранские племена, свыше четверти — азербайджанцы. Кроме того, в Иране проживали туркмены, арабы, курды и др. Около трети населения страны вело кочевой образ жизни. Уровень социально-экономического развития различных частей страны был неодинаков. Особенно отсталыми были обширные районы обитания кочевых племен.
Объяснение: