Причинами революции стали как недее власти, социально-экономические, политические изменения, многие годы накапливавшиеся во французском обществе, так и хозяйственные и политические неурядицы, произошедшие в течение нескольких лет, непосредственно предшествовавших 1789 году. К числу долго изменений относятся не королевской власти решить финансовые проблемы государства в рамках существовавшего накануне революции «старого порядка»; нежелание высших сословий (дворянства и духовенства) менять установившийся порядок, дававший им большие привилегии; постепенное становление и обогащение третьего сословия, политические права которого в конце концов пришли в противоречие с его экономическими возможностями; распространение идей Просвещения, ставившего под сомнение традиционные институты и привилегии. Непосредственным толчком к началу революции стали кризис правительственных финансов, вызванный участием Франции в событиях Американской революции; неурожаи и экспорт зерна и вызванные им голод и социальные волнения; негативные последствия торгового договора с Великобританией (1786), открывшего французский рынок для британских товаров[1][2][3].
Франция в XVIII веке была абсолютной монархией, опиравшейся на бюрократическую централизацию и регулярную армию. Существовавший в стране социально-экономический и политический режим сложился в результате сложных компромиссов, выработанных в ходе длительного политического противостояния и гражданских войн XIV—XVI вв. Один из таких компромиссов существовал между королевской властью и привилегированными сословиями — за отказ от политических прав государственная власть всеми бывшими в её распоряжении средствами охраняла социальные привилегии этих двух сословий. Другой компромисс существовал по отношению к крестьянству — в течение длительной серии крестьянских войн XIV—XVI вв. крестьяне добились отмены подавляющего большинства денежных налогов и перехода к натуральным отношениям в сельском хозяйстве. Третий компромисс существовал в отношении буржуазии (которая в то время являлась средним классом, в интересах которой правительство тоже делало немало, сохраняя ряд привилегий буржуазии по отношению к основной массе населения (крестьянству) и поддерживая существование десятков тысяч мелких предприятий, владельцы которых и составляли слой французских буржуа). Однако сложившийся в результате этих сложных компромиссов режим не обеспечивал нормального развития Франции, которая в XVIII в. начала отставать от своих соседей, прежде всего от Англии. Кроме того, чрезмерная эксплуатация всё больше вооружала против монархии народные массы, жизненные интересы которых совершенно игнорировались государством.
Постепенно в течение XVIII в. в верхах французского общества зрело понимание того, что старый порядок с его неразвитостью рыночных отношений, хаосом в системе управления, коррумпированной системой продажи государственных должностей, отсутствием чёткого законодательства, запутанной системой налогообложения и архаичной системой сословных привилегий нужно реформировать. Кроме того, королевская власть теряла доверие в глазах духовенства, дворянства и буржуазии, среди которых утверждалась мысль, что власть короля является узурпацией по отношению к правам сословий и корпораций (точка зрения Монтескьё) или по отношению к правам народа (точка зрения Руссо). Благодаря деятельности просветителей, из которых особенно важны физиократы и энциклопедисты, в умах образованной части французского общества произошёл переворот. Наконец, при Людовике XV и в ещё большей мере при Людовике XVI были начаты либеральные реформы в политической и
По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.
Объяснение:
Причинами революции стали как недее власти, социально-экономические, политические изменения, многие годы накапливавшиеся во французском обществе, так и хозяйственные и политические неурядицы, произошедшие в течение нескольких лет, непосредственно предшествовавших 1789 году. К числу долго изменений относятся не королевской власти решить финансовые проблемы государства в рамках существовавшего накануне революции «старого порядка»; нежелание высших сословий (дворянства и духовенства) менять установившийся порядок, дававший им большие привилегии; постепенное становление и обогащение третьего сословия, политические права которого в конце концов пришли в противоречие с его экономическими возможностями; распространение идей Просвещения, ставившего под сомнение традиционные институты и привилегии. Непосредственным толчком к началу революции стали кризис правительственных финансов, вызванный участием Франции в событиях Американской революции; неурожаи и экспорт зерна и вызванные им голод и социальные волнения; негативные последствия торгового договора с Великобританией (1786), открывшего французский рынок для британских товаров[1][2][3].
Франция в XVIII веке была абсолютной монархией, опиравшейся на бюрократическую централизацию и регулярную армию. Существовавший в стране социально-экономический и политический режим сложился в результате сложных компромиссов, выработанных в ходе длительного политического противостояния и гражданских войн XIV—XVI вв. Один из таких компромиссов существовал между королевской властью и привилегированными сословиями — за отказ от политических прав государственная власть всеми бывшими в её распоряжении средствами охраняла социальные привилегии этих двух сословий. Другой компромисс существовал по отношению к крестьянству — в течение длительной серии крестьянских войн XIV—XVI вв. крестьяне добились отмены подавляющего большинства денежных налогов и перехода к натуральным отношениям в сельском хозяйстве. Третий компромисс существовал в отношении буржуазии (которая в то время являлась средним классом, в интересах которой правительство тоже делало немало, сохраняя ряд привилегий буржуазии по отношению к основной массе населения (крестьянству) и поддерживая существование десятков тысяч мелких предприятий, владельцы которых и составляли слой французских буржуа). Однако сложившийся в результате этих сложных компромиссов режим не обеспечивал нормального развития Франции, которая в XVIII в. начала отставать от своих соседей, прежде всего от Англии. Кроме того, чрезмерная эксплуатация всё больше вооружала против монархии народные массы, жизненные интересы которых совершенно игнорировались государством.
Постепенно в течение XVIII в. в верхах французского общества зрело понимание того, что старый порядок с его неразвитостью рыночных отношений, хаосом в системе управления, коррумпированной системой продажи государственных должностей, отсутствием чёткого законодательства, запутанной системой налогообложения и архаичной системой сословных привилегий нужно реформировать. Кроме того, королевская власть теряла доверие в глазах духовенства, дворянства и буржуазии, среди которых утверждалась мысль, что власть короля является узурпацией по отношению к правам сословий и корпораций (точка зрения Монтескьё) или по отношению к правам народа (точка зрения Руссо). Благодаря деятельности просветителей, из которых особенно важны физиократы и энциклопедисты, в умах образованной части французского общества произошёл переворот. Наконец, при Людовике XV и в ещё большей мере при Людовике XVI были начаты либеральные реформы в политической и
По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.