Найважливішою галуззю господарювання колоній було сільське господарство. Грецькі міста-колонії були оточені сільськими поселеннями, що становили так звану хору ("земля, область"). Численні сільські поселення відкрито на берегах Дніпровсько-Бузького лиману (поблизу Ольвії), на правому березі Дністровського лиману (в околицях Тіри) та в інших місцях. У Херсонесі клери (земельні ділянки), обнесені кам'яними огорожами, мали в центрі садибу. На початку IV ст. до н.е. громадянами Херсонесу було освоєно 80-90 клерів загальною площею 360 гектарів. До початку III ст. до н.е. було освоєно вже 12 тисяч гектарів землі, кількість клер зросла до 450-470, зросла також їхня середня площа.
Главной трудностью для такого помещика должна была стать бюрократическая волокита. Разработанные условия соглашения с крестьянами его обязывали отправить губернскому предводителю дворянства, который переправлял их министру внутренних дел, после чего они поступали на рассмотрение ещё и императору. В то время документы могли рассматриваться в инстанциях годами (что официально, конечно, объяснялось крайней загруженностью чиновников), потому такая процедура могла стать реальным препятствием на пути осуществления благого начинания. По сравнению с этим «взнос узаконенных пошлин» казался очень небольшой жертвой, какими бы эти пошлины пи были
Найважливішою галуззю господарювання колоній було сільське господарство. Грецькі міста-колонії були оточені сільськими поселеннями, що становили так звану хору ("земля, область"). Численні сільські поселення відкрито на берегах Дніпровсько-Бузького лиману (поблизу Ольвії), на правому березі Дністровського лиману (в околицях Тіри) та в інших місцях. У Херсонесі клери (земельні ділянки), обнесені кам'яними огорожами, мали в центрі садибу. На початку IV ст. до н.е. громадянами Херсонесу було освоєно 80-90 клерів загальною площею 360 гектарів. До початку III ст. до н.е. було освоєно вже 12 тисяч гектарів землі, кількість клер зросла до 450-470, зросла також їхня середня площа.
Объяснение:
Главной трудностью для такого помещика должна была стать бюрократическая волокита. Разработанные условия соглашения с крестьянами его обязывали отправить губернскому предводителю дворянства, который переправлял их министру внутренних дел, после чего они поступали на рассмотрение ещё и императору. В то время документы могли рассматриваться в инстанциях годами (что официально, конечно, объяснялось крайней загруженностью чиновников), потому такая процедура могла стать реальным препятствием на пути осуществления благого начинания. По сравнению с этим «взнос узаконенных пошлин» казался очень небольшой жертвой, какими бы эти пошлины пи были