Значних успіхів було досягнуто в розвиткові анатомії. Почали провадитися систематичні анатомічні розтини, що дало змогу створити нові теорії про природу людського організму та винайти нові методи лікування хвороб. Італійський медик Андреас Везалій (1514—1564) видав 1543 р. фундаментальну працю “Про будову людського тіла”. Незважаючи на переслідування духовної та світської влади, Везалій провадив розтини людських трупів, вивчаючи анатомію людини. Після появи його праці за вченим стала стежити інквізиція. Його схопили за брехливим доносом у розтині живої людини та засудили до паломництва в Палестину, під час якого його корабель розбився. Вчений опинився на безлюдному березі, де й помер від голоду. Проте його ім'я залишилося назавжди в історії медицини, як людини, що зруйнувала вікові забобони про побудову людського тіла і створила сучасну анатомію.
Іспанський вчений Мігель Сервет (1511—1553) відкрив кровообіг людини. За сміливість наукових поглядів і незалежність у думках його було спалено в Женеві за наказом Ж. Кальвіна.
Кровообіг людини було підтверджено під час анатомічних досліджень Везалія, а англійський лікар та анатом Вільям Гарвей (1578—1657) завершив вивчення цієї функції, створивши теорію кровообігу людини. Гарвея вважали одним із найосвіченіших людей свого часу, його відкриття стали справжньою революцією в медицині. Згодом Гарвей почав досліджувати, як зароджується людське життя. Сутність своїх дослідів він підсумував у вислові: “Все живе — з яйця”. Медичні світила тогочасної Європи не сприйняли його відкриттів і почали цькувати й висміювати талановитого вченого, але він не здавався. Сучасники зрозуміли й визнали його заслуги лише наприкінці його життя.
Італієць Джироламо Фракасторо (1480—1553) дослідив поширення інфекцій і визначив, які засоби необхідні для боротьби проти інфекційних захворювань. Вчений-аматор Антоні ван Левенгук (1632—1723) винайшов мікроскоп, який дозволив йому зробити чимало важливих відкриттів. Найбільше серед них було зроблено 1674 р., коли він першим дослідив і довів існування мікробів. У краплині води Левенгук відкрив цілий новий світ.
ответ: Икона как слово имеет греческое происхождение и обозначает в прямом переводе – «образ». Местом рождения иконы считается Византия, именно оттуда этот «образ» попал и на Русь.
Интересно, что в раннехристианской традиции не было правила создавать рукотворные изображения Всевышнего. Это объяснялось одной из заповедей Ветхого завета, запрещающей «делать кумира», а также прямой связью таких изображений с языческими поклонениями. Первые апологеты христианства полностью отрицали всякую возможность отображать Бога, эта традиция до сих пор осталась в иных авраамических религиях (исламе, иудаизме).
Меж тем, в этих условиях допустимым считалось использовать соответствующие символы, «напоминающие» верующим об основных идеях и образах христианства, которые, впрочем, оставались лишь им и понятными. Так, в катакомбах, служивших первые христианам «храмами», стены украшались особенными изображениями, среди которых присутствовали, например, символы:
Корзины с хлебами, что стоят на рыбе — символ чуда умножения хлебов и накормления тысячи людей 5-ю хлебами и двумя рыбами
Виноградной лозы – как господнего насаждения
Голубя, корабля и т.д.
Постепенно начинают появляться и изображения Бога как антро т.е. человекоподобного) образа. Вместе с ними возникает и обостряется интеллектуальный спор и борьба, получившие название процесса столкновения иконопочитателей и иконоборцев. Исторически это период 8-9 вв, когда запрет почитания икон был оформлен вначале светской властью (византийский император Лев III), а затем и церковной (Собор 754г).
В итоге этой борьбы иконопочитание было разрешено также официально властью Собора 843 года. Сделано это было не «на пустом месте», к тому времени богословы Византии сумели разработать целую стройную систему, которая вошла в соответствующую теорию иконы. В числе этих титанов мысли – Феодор Студит, Иоанн Дамаскин, являющиеся ныне «отцами церкви».
Відповідь:
в. медицини
Пояснення:
1. Розвиток медицини і математики
Значних успіхів було досягнуто в розвиткові анатомії. Почали провадитися систематичні анатомічні розтини, що дало змогу створити нові теорії про природу людського організму та винайти нові методи лікування хвороб. Італійський медик Андреас Везалій (1514—1564) видав 1543 р. фундаментальну працю “Про будову людського тіла”. Незважаючи на переслідування духовної та світської влади, Везалій провадив розтини людських трупів, вивчаючи анатомію людини. Після появи його праці за вченим стала стежити інквізиція. Його схопили за брехливим доносом у розтині живої людини та засудили до паломництва в Палестину, під час якого його корабель розбився. Вчений опинився на безлюдному березі, де й помер від голоду. Проте його ім'я залишилося назавжди в історії медицини, як людини, що зруйнувала вікові забобони про побудову людського тіла і створила сучасну анатомію.
Іспанський вчений Мігель Сервет (1511—1553) відкрив кровообіг людини. За сміливість наукових поглядів і незалежність у думках його було спалено в Женеві за наказом Ж. Кальвіна.
Кровообіг людини було підтверджено під час анатомічних досліджень Везалія, а англійський лікар та анатом Вільям Гарвей (1578—1657) завершив вивчення цієї функції, створивши теорію кровообігу людини. Гарвея вважали одним із найосвіченіших людей свого часу, його відкриття стали справжньою революцією в медицині. Згодом Гарвей почав досліджувати, як зароджується людське життя. Сутність своїх дослідів він підсумував у вислові: “Все живе — з яйця”. Медичні світила тогочасної Європи не сприйняли його відкриттів і почали цькувати й висміювати талановитого вченого, але він не здавався. Сучасники зрозуміли й визнали його заслуги лише наприкінці його життя.
Італієць Джироламо Фракасторо (1480—1553) дослідив поширення інфекцій і визначив, які засоби необхідні для боротьби проти інфекційних захворювань. Вчений-аматор Антоні ван Левенгук (1632—1723) винайшов мікроскоп, який дозволив йому зробити чимало важливих відкриттів. Найбільше серед них було зроблено 1674 р., коли він першим дослідив і довів існування мікробів. У краплині води Левенгук відкрив цілий новий світ.
ответ: Икона как слово имеет греческое происхождение и обозначает в прямом переводе – «образ». Местом рождения иконы считается Византия, именно оттуда этот «образ» попал и на Русь.
Интересно, что в раннехристианской традиции не было правила создавать рукотворные изображения Всевышнего. Это объяснялось одной из заповедей Ветхого завета, запрещающей «делать кумира», а также прямой связью таких изображений с языческими поклонениями. Первые апологеты христианства полностью отрицали всякую возможность отображать Бога, эта традиция до сих пор осталась в иных авраамических религиях (исламе, иудаизме).
Меж тем, в этих условиях допустимым считалось использовать соответствующие символы, «напоминающие» верующим об основных идеях и образах христианства, которые, впрочем, оставались лишь им и понятными. Так, в катакомбах, служивших первые христианам «храмами», стены украшались особенными изображениями, среди которых присутствовали, например, символы:
Корзины с хлебами, что стоят на рыбе — символ чуда умножения хлебов и накормления тысячи людей 5-ю хлебами и двумя рыбами
Виноградной лозы – как господнего насаждения
Голубя, корабля и т.д.
Постепенно начинают появляться и изображения Бога как антро т.е. человекоподобного) образа. Вместе с ними возникает и обостряется интеллектуальный спор и борьба, получившие название процесса столкновения иконопочитателей и иконоборцев. Исторически это период 8-9 вв, когда запрет почитания икон был оформлен вначале светской властью (византийский император Лев III), а затем и церковной (Собор 754г).
В итоге этой борьбы иконопочитание было разрешено также официально властью Собора 843 года. Сделано это было не «на пустом месте», к тому времени богословы Византии сумели разработать целую стройную систему, которая вошла в соответствующую теорию иконы. В числе этих титанов мысли – Феодор Студит, Иоанн Дамаскин, являющиеся ныне «отцами церкви».