Сделать конспект по истории. Ассирия и Урарту.
Ассирия первоначально занимала небольшую территорию. Центром ее был город Ашшур на Тигре. Ассирийцы занимались земледелием, скотоводством, торговлей. Ассирия то расширяла свое влияние, то попадала под масть соседей. В XIV в. до н.э. Ассирия захватила Вавилон. Но на рубеже XI — X вв. до н.э. Ассирию разгромили кочевники. В районе озера Ван в Закавказье проживали племена, которых ассирийцы называли урартами. Существовавший с XIV в. до н.э. союз урартских племен в X в. до н. э. превратился в царство Урарту. Ассирия постоянно нападала на эти районы, что ускорило объединение урартов. Они сами стали ходить в завоевательные походы. Расцвет Урарту наступил в VIII в. до н.э.
В период могущества Урарту ассирийские цари не раз терпели от нее поражения в войнах. Эти неудачи вызвали недовольство всех слоев населения. В 746 г. до н.э. к власти пришел царь Тиглат-паласар III, принявший решительные меры к укреплению государства и войска. Царь обеспечивал воинов оружием и доспехами, а военная добыча стала для них источником существования. Все оружие было изготовлено из железа. С этим войском Тиглатпаласар и его наследники совершили множество походов и захватили
обширные земли.
В 714 г. до н.э. ассирийская армия разбила урартов. Ассирийцы также покорили все государства Сирии, Палестины, Вавилон, часть Египта. Завоеватели переселяли целые народы, стремясь перемешать их, заставить забыть свои корни и сломить надежду на свободу. Ассирийцы прославились невероятной жестокостью. Они истребляли жителей целых городов, отрубали у тысяч пленных руки, ноги, уши, языки, выкалывали глаза. Однако ни переселения, ни истязания не могли предотвратить постоянные восстания.
Награбленные богатства, доходы с покоренных земель позволили ассирийским царям развернуть широкое строительство, содержать при своем дворе множество писцов, художников, ученых. Была построена новая столица — Ниневия. Ассирийские писцы изучали и переписывали шумерские и вавилонские глиняные книги. Именно благодаря ассирийцам до нас дошли многие древние тексты Месопотамии. В Ниневии при царе Ашшуршапале была собрана крупнейшая библиотека глиняных табличек.
К концу VII в. до н.э. военные достижения Ассирии были заимствованы ее противниками. Крушение Ассирийской державы было 'стремительным. В 626 г. до н.э. ассирийский наместник Вавилона провозгласил себя царем. Он заключил союз с Мидией, государством на севере Ирана. Союзники взяли штурмом и уничтожили Ашшур и Ниневию. Последние ассирийские отряды были истреблены и 609 г. до н.э.
Персидское царство.
После разгрома Ассирии в Передней Азии (сжились две огромные державы — Мидиийское и Нововавилонкое царства. Основателем Нововавилонского государства стал халдей Набопаласар, возглавивший восстание против Ассирии. Вавилоняне при нем и его сыне Навуходоносоре II завоевали Ассирию, Сирию и Палестину. Вавилон был украшен великолепными дворцами, стенами, воротами. Тогда же появились знаменитые висячие сады, которые греки ошибочно приписывали царице Семирамиде.
К востоку от Вавилонии находился Иран — «страна ариев». Это название появилось после прихода туда племен ариев-индоевропейцев. Арии в Иране смешались с местными жителями и образовали несколько народов. Главные из них назывались мидийцами и персами. Персы входили в состав Мидийского царства, хотя и гели своего царя.
Персидский царь Кир II освободил свою страну от власти мидийцев, а затем завоевал саму Мидию. Возникло Персидское царство. Па востоке персы дошли до Индии и Средней Азии. На западе захватили Сирию, Палестину. Финикию, Лидийское царство в Малой Азии, известное золотыми рудниками. На западном побережье Малой Азии находились греческие города, которые тоже признали власть персов. В 539 г. до н. э. войска Кира двинулись против Вавилона и захватили его.
Кир погиб во время похода против кочевых племен Средней Азии. Его сын Камбиз завоевал Египет. Затем в Персидской державе вспыхнула смута, Камбиз погиб. К власти пришел дальний родственник Кира Дарий I. Он восстановил единство державы, покорил среднеазиатские племена, часть Индии. Неудачей закончился лишь поход Дария против скифов, кочевавших в Северном Причерноморье, и набег на Грецию.
Держава Дария I по размерам намного превышала все существовавшие ранее государства. Царь разделил ее на области — сатрапии, но главе с сатрапами, которые судили население, собирали налоги, следили за хозяйством. В Персидском царстве прокладывались дороги до самых отдаленных областей, была учреждена государственная почта, обновлена денежная система, что расцвету торговли.
Протягом VII—IX ст. слов'яни розселилися на значній території Східної Європи. Згідно з літописом «Повість минулих літ» вони об'єднувалися в союзи племен. Поляни жили навколо Києва на Середньому Подніпров'ї; їхніми сусідами були сіверяни, що мешкали понад Десною.На захід від полян мешкали древляни та дреговичі. Західні межі розселення сягали Прикарпаття, де жили білі хорвати; а вздовж ріки Західний Буг були землі волинян і дулібів. Уличі і тиверці жили в басейнах Дністра та Південного Бугу біля Чорного моря.
На межі VIII—IX ст. у східних слов'ян почали формуватися засади державності.
Формування державності є підсумком тривалого і складного розвитку суспільства. Передумови для неї виникли й у слов'ян.
Передумови формування державності у слов'ян Економічні: перехід до орного землеробства; відокремлення ремесла від землеробства; зосередження ремесла в містах; розвиток обміну.
Політичні: потреба родоплемінної знаті у захисті своїх привілеїв і захопленні нових багатств; формування союзів племен; загроза нападу зовнішніх ворогів; достатня військова організація.
Соціальні: зміна родової общини сусідською, виникнення нерівності, поява експлуатації людини людиною.
Руська земля утворилася внаслідок державного об'єднання союзів східнослов'янських племен у другій половині І тис. н. є. На великій території Руської землі із союзів племен
утворювались князівства і засновувались міста — Київ, Новгород, Чернігів, Переяслав та ін. Більшість з них стали центрами князівств.
Головним містом Української - Руської землі визначився Київ. Це місто виникло майже в центрі слов'янських земель на правому березі Дніпра. За легендою це місто, що знаходилося у землях полян, було засновано трьома братами: Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю на нинішній Старокиївській горі. Місто дістало назву на честь старшого брата Кия — полянського князя.
Отже, Київ був центром племені полян, що жили в Середньому Подніпров'ї. Спочатку він був укріпленим поселенням, огородженим ровом та земним валом. Він був столицею Полянського князівства, в ньому стояли князівський палац, житлові будинки, основні господарські та культові споруди.
Про Кия ж відомо, що, закінчивши спорудження міста на Дніпрі наприкінці V ст., він здійснив похід на Візантію, вів переговори з візантійським імператором, уклав торгову угоду з Візантією, а повертаючись назад, на Дунаї заклав місто Києвець. Сусідами слов'ян на північному заході були племена балтів та норманів (варягів), на сході та на півдні — хозари й печеніги та інші кочові племена. Між слов'янами та їхніми сусідами відбувалися сутички за володіння річковими шляхами для ведення торгівлі з країнами Сходу та Візантією.
У IX ст. на слов'янських землях з'явилися варяги, чиї морські походи не давали спокою всій Західній Європі. У IX—XI ст. вони як найманці були на службі у руських князів і візантійських імператорів.
У VIII ст. на сході від Руської землі з'явилася держава хозарів — Хозарський каганат. Войовничі хозари підкорили собі і обклали даниною полян, сіверян і в'ятичів. Але хозарське поневолення тривало недовго. Поляни за до варягів на початку IX ст. змогли повернути собі незалежність.
Наприкінці IX ст. в південноукраїнських степах з'явився новий небезпечний ворог — печеніги, тюркські племена, основним заняттям яких були набіги на сусідні племена і країни. Протягом X—XI ст. русичі вели з ними тривалу боротьбу.
Передумовою створення Київської Русі був розклад родоплемінного ладу у слов'ян, : виокремлення правлячої верхівки, що складалася з князів — вождів союзів племен, князівських дружинників, старійшин. Поступово занепадає роль віча, на якому і раніше вирішувались найголовніші справи. Воно почало скликатися тоді, коли це було потрібно князеві. Втрачається значення народного ополчення, оскільки навколо князів формуються постійні дружини — об'єднання бойових соратників, друзів князя. За до дружин князі завойовували нові землі, збирали данину, голос дружини міг бути вирішальним у питаннях війни та миру, вирішенні інших важливих проблем. Знатні дружинники і родова знать становили при князі боярську раду, що була дорадчим органом. Поступово виникала
верства великих землевласників — бояр, які отримували від князя за службу вотчини (великі земельні маєтки, що передавались у спадщину).
У IX ст. київські князі поширили свою владу на сусідні землі. Коли у середині IX ст. правителем Києва був князь Дір, арабський історик, географ і мандрівник Хасан аль Масуді писав, що Дір — «перший серед слов'янських царів», який володів «великими містами і багатьма населеними країнами».
Становлення Київської держави пов'язане і з ім'ям князя Аскольда. Він проводив сміливу і далекоглядну політику, чим зміцнив свою державу. Для посилення авторитету своєї влади він прийняв титул кагана, що тоді був рівний титулові імператора, чим поставив Руську державу на один щабель з Візантією та Хозарією — найсильнішими тогочасними державами.