ответ:Ідея об’єднання православної та католицької церков у Речі Посполитій виникла задовго до 1596 р. Її витоки пов’язані з реформаційними та контрреформаційними рухами, прагненням оновити як католицьку, так і православну церкви. В умовах кризи православної церкви дедалі більше її діячів виступало на користь унії. Цьому передували тривалі таємні переговори між православними священниками, Ватиканом, українськими можновладцями, представниками польської католицької церкви, королівським двором. Аби пришвидшити втілення ідеї унії в життя, двоє православних єпископів - найбільші її поборники Іпатій Потій та Кирило Терлецький - вирушили в подорож до Риму. Наприкінці 1595 р. відбулася їхня зустріч із Папою Римським Климентом VIII та офіційна церемонія з’єднання єпископів із католицькою церквою. Проте згідно з демократичними традиціями православної церкви остаточне рішення щодо унії мав винести церковний собор.
Кожна сторона покладала на унію власні надії. Православні українці через унію з римо-католицькою церквою сподівалися досягти єдності свого народу. Тільки справжня рівність у правах (саме її домагався, наприклад, український князь В.-К. Острозький) обох церков у католицькій Польщі могла б покласти край утискам православних. Потрібно було зберегти традиційний грецький обряд і мову богослужінь. Крім того, унія здатна була, як здавалося її прихильникам, розв’язати проблему підпорядкування Української православної церкви: після її переходу під зверхність Папи Римського відпадала потреба боротьби із зазіханнями Московського патріархату.
Вищих православних ієрархів вельми непокоїла втрата власного авторитету в церковному житті. Першість у справі оновлення української церкви фактично перейшла до братств. Їхній вплив із року в рік зростав. Унія мала утримати у лоні церкви вірян, адже випадки переходу у протестантизм та католицизм частішали. Окрім того, ієрархи вбачали в унії посилення політичного впливу, адже розраховували отримати обіцяні місця в сенаті Речі Посполитої нарівні з католиками.
ответ:Ідея об’єднання православної та католицької церков у Речі Посполитій виникла задовго до 1596 р. Її витоки пов’язані з реформаційними та контрреформаційними рухами, прагненням оновити як католицьку, так і православну церкви. В умовах кризи православної церкви дедалі більше її діячів виступало на користь унії. Цьому передували тривалі таємні переговори між православними священниками, Ватиканом, українськими можновладцями, представниками польської католицької церкви, королівським двором. Аби пришвидшити втілення ідеї унії в життя, двоє православних єпископів - найбільші її поборники Іпатій Потій та Кирило Терлецький - вирушили в подорож до Риму. Наприкінці 1595 р. відбулася їхня зустріч із Папою Римським Климентом VIII та офіційна церемонія з’єднання єпископів із католицькою церквою. Проте згідно з демократичними традиціями православної церкви остаточне рішення щодо унії мав винести церковний собор.
Кожна сторона покладала на унію власні надії. Православні українці через унію з римо-католицькою церквою сподівалися досягти єдності свого народу. Тільки справжня рівність у правах (саме її домагався, наприклад, український князь В.-К. Острозький) обох церков у католицькій Польщі могла б покласти край утискам православних. Потрібно було зберегти традиційний грецький обряд і мову богослужінь. Крім того, унія здатна була, як здавалося її прихильникам, розв’язати проблему підпорядкування Української православної церкви: після її переходу під зверхність Папи Римського відпадала потреба боротьби із зазіханнями Московського патріархату.
Вищих православних ієрархів вельми непокоїла втрата власного авторитету в церковному житті. Першість у справі оновлення української церкви фактично перейшла до братств. Їхній вплив із року в рік зростав. Унія мала утримати у лоні церкви вірян, адже випадки переходу у протестантизм та католицизм частішали. Окрім того, ієрархи вбачали в унії посилення політичного впливу, адже розраховували отримати обіцяні місця в сенаті Речі Посполитої нарівні з католиками.