Заключение Тильзитского мира между Россией и Францией было необходимой, можно сказать, вынужденной мерой. После разгрома Пруссии Франция напрямую вышла к границам России, появилась прямая угроза нападения. Александр 1 был вынужден пойти на мир с Наполеоном. 25 июня 1807 года был официально заключен мирный договор между Россией и Францией. Согласно этому договору выгоднее условия были для Франции: 1) Россия официально признавала все завоевания Наполеона. 2) Франция сделала союзником Россию в войне против Англии. 3) Франция вынудила Россию присоединиться к «континентальной блокаде» Великобритании. 4) Пруссия фактически превратилось в зависимое от Франции государство. 5) В целом - французское господство в Европе укрепилось.
Для России благоприятных пунктов было меньше: 1) Появилась свобода действий против Турции и Ирана, а также против Швеции. Отрицательными моментами для России были: 1) Резкий поворот во внешней политике привел страну к международной изоляции. 2) Падение авторитета Александра 1. 3) Слухи о возможности очередного дворцового переворота в пользу сестры императора Екатерины Павловны.
Римська республіка та демократія афінського полісу, хоча й подібні системи управління, але, зрештою, відрізнялися за принципом та практикою.
В Афінах була пряма демократія. Ідея представників була також представлена в Афінах, але вони не очолили жодної партії політиків: вони змагалися за власні умови управління над Афінами. Теоретично будь-який афінянин (найбільш привілейований «громадянин» Афін) міг би балотуватися як політичний діяч. Римська республіка, однак, відрізняється. Ймовірно, під впливом грецької культури, римська республіка мала аспект демократії, в якому всі римські громадяни голосували за обрання сенаторів на владні посади в Сенаті. Однак про громадянство була інша історія. Не всі були громадянами Риму.
Іншим аспектом республіки, який відрізняв її від афінської демократії, було про право бути сенатором. Сенатори були строго з патриціанського класу римського суспільства: аристократи. У Римі багатство та престиж були необхідними для того, щоб брати участь в управлінні.
Тоді було фактичне керівництво сенаторами. В Афінах була одна людина, призначена народом керівником. У Римі було двоє людей, яких називали консулами. Ці консули працювали разом. Це було зроблено, аби в країні не було диктатури.
Загалом Римська республіка була вдосконаленою версією афінської демократії.
Александр 1 был вынужден пойти на мир с Наполеоном. 25 июня 1807 года был официально заключен мирный договор между Россией и Францией. Согласно этому договору выгоднее условия были для Франции:
1) Россия официально признавала все завоевания Наполеона.
2) Франция сделала союзником Россию в войне против Англии.
3) Франция вынудила Россию присоединиться к «континентальной блокаде» Великобритании.
4) Пруссия фактически превратилось в зависимое от Франции государство.
5) В целом - французское господство в Европе укрепилось.
Для России благоприятных пунктов было меньше:
1) Появилась свобода действий против Турции и Ирана, а также против Швеции. Отрицательными моментами для России были:
1) Резкий поворот во внешней политике привел страну к международной изоляции. 2) Падение авторитета Александра 1.
3) Слухи о возможности очередного дворцового переворота в пользу сестры императора Екатерины Павловны.
Римська республіка та демократія афінського полісу, хоча й подібні системи управління, але, зрештою, відрізнялися за принципом та практикою.
В Афінах була пряма демократія. Ідея представників була також представлена в Афінах, але вони не очолили жодної партії політиків: вони змагалися за власні умови управління над Афінами. Теоретично будь-який афінянин (найбільш привілейований «громадянин» Афін) міг би балотуватися як політичний діяч. Римська республіка, однак, відрізняється. Ймовірно, під впливом грецької культури, римська республіка мала аспект демократії, в якому всі римські громадяни голосували за обрання сенаторів на владні посади в Сенаті. Однак про громадянство була інша історія. Не всі були громадянами Риму.
Іншим аспектом республіки, який відрізняв її від афінської демократії, було про право бути сенатором. Сенатори були строго з патриціанського класу римського суспільства: аристократи. У Римі багатство та престиж були необхідними для того, щоб брати участь в управлінні.
Тоді було фактичне керівництво сенаторами. В Афінах була одна людина, призначена народом керівником. У Римі було двоє людей, яких називали консулами. Ці консули працювали разом. Це було зроблено, аби в країні не було диктатури.
Загалом Римська республіка була вдосконаленою версією афінської демократії.
Подробнее - на -
Объяснение: