Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва.
Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів.
Наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст. в Україні істотно збільшується кількість шкіл при братствах. Після Берестейської унії на зразок Львівської братської було засновано Стрятинську, Луцьку, Кам'янську, Пинську та інші школи, в яких головна увага приділялася вивченню грецької мови, тому ці фшколи називали "грецькими". Гетьман Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як зазначив Павло Алепський 1654 р., навіть багато жінок в Україні були письменними.
У Києві 1615 р. відбулася знаменна подія для культурно-освітнього життя. Галшка Гулечівна, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", подарувала Київському братству земельну ділянку на Подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. Навчальний процес у школі відбувався за 4 напрямами: студенти вивчали граматику, риторику, філософію, мови грецьку, латинську, слов'янську, польську та українську (руську). Зразком були програми провідних європейських університетів. З-поміж перших ректорів — Іов Борецький. Мелетій Смотрицькнй, Касіян Сакович.
П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію.
За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянську колегію прирівнювали до академії. Її можна порівняти з такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.
Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, так як це давало можливість підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. За традиціями братських шкіл почесне місце посідала старослов’янська мова, якою писали трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру.
Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були також сім вільних наук. Дисципліни розумілися досить широко, охоплювали собою увесь найважливіший спектр знань як гуманітарних, так і природничих чи богословських. Водночас із читанням логіки, метафізики, слухачам пропонували моральну філософію (етику) та філософію природи (фізику). Київські професори надавали увагу вивченню логіко-раціоналістичних здобутків, їхні курси пройняті ідеями Відродження, Реформації й раннього Просвітництва.
Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних навчальних закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та інших країн Європи й Азії. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів.
Государев служилый человек, воевода, исследователь Сибири. Основатель ряда сибирских городов, таких как Якутск, Чита, Нерчинск. В Сибирь приехал добровольно, (попросился в Енисейский острог, куда и был назначен стрелецким сотником в 1627). Уже в 1628—1629 участвовал в походах енисейских служилых людей вверх по Ангаре. Много ходил по притокам Лены, собирал ясак, приводил в подчинение Москвы местное население. Основал несколько государевых острогов на Енисее, Лене и в Забайкалье.
1639-1640
Иван Москвитин
Первым из европейцев вышел к Охотскому морю. Первым побывал на Сахалине. Москвитин начал службу в 1626 рядовым казаком Томского острога. Вероятно, участвовал в походах атамана Дмитрия Копылова на юг Сибири. Весной 1639 отправился из Якутска к Охотскому морю с отрядом из 39 служилых людей. Цель была обычной – «прииск новых землиц» и новых неясачных (то есть еще не обложенных данью) людей. Отряд Москвитина спустился по Алдану до реки Маи и по Мае вверх шли семь недель, от Маи до волока малой речкой шли шесть дней, волоком шли один день и вышли на реку Улью, по Улье шли вниз стругом восемь суток, затем сделав ладью до моря плыли пять суток.
Результаты похода: Было открыто и обследовано побережье Охотского моря на протяжении 1300 км, Удская губа, Сахалинский залив, Амурский лиман, устье Амура и остров Сахалин. Кроме того, привезли с собой в Якутск большую добычу в виде пушного ясака.
1641-1657
Иван Стадухин
Первооткрыватель реки Колыма. Основал Нижнеколымский острог. Исследовал Чукотский полуостров и первым заходил на север Камчатки на кочах вдоль побережья и описал полторы тысячи километров северной части Охотского моря. Вел записи своего «кругового» путешествия описал и составил чертеж-карту мест Якутии и Чукотки, где побывал.
1648-49
Семён Дежнёв
Казачий атаман, землепроходец, путешественник, мореход, исследователь Северной и Восточной Сибири, а также торговец пушниной. Участвовал в открытии Колымы в составе отряда Ивана Стадухина. Из Колымы на кочах по Ледовитому океану вдоль северного берега Чукотки. За 80 лет до Витуса Беринга первым из европейцев в Берингов) пролив, разделяющий Чукотку и Аляску. (Примечательно, что самому В. Берингу не удалось пройти весь пролив целиком, а пришлось ограничиться только южной его частью!
1643-1646
Василий Поярков
русский землепроходец, казак, исследователь Сибири и Дальнего Востока. Первооткрыватель Среднего и Нижнего Амура. В 1643 46 руководил отрядом, который первым из русских проник в бассейн реки Амур, открыл реку Зея, Зейскую равнину. Собрал ценные сведения о природе и населении Приамурья
1649-1653
Ерофей Хабаров
Русский промышленник и предприниматель, торговал пушниной в Мангазее, потом перебрался в верховья Лены, где с 1632 занимался скупкой пушнины. В 1639 открыл на реке Кут соляные источники и построил варницу, а затем развитию там земледелия.
В 1649-53 с отрядом охочих людей совершил поход по Амуру от впадения в него реки Урки до самых низовий. В результате его экспедиции приамурское коренное население приняло русское подданство. Часто действовал силой, чем оставил по себе худую славу у коренного населения. Хабаров составил “Чертеж по реке Амуру”. Именем Хабарова названы основанные в 1858 военный пост Хабаровка, (с 1893 — город Хабаровск) и железнодорожная станция Ерофей Павлович (1909).
1696-1697
Владимир Атласов
Казачий пятидесятник, приказчик Анадырского острога, «опытный полярник», как сказали бы сейчас. Камчатка была, можно сказать, его целью и
мечтой. О существовании этого полуострова русские уже знали, но на территорию Камчатки еще никто из них не проникал. Атласов, на заемные деньги, на свой риск организовал в начале 1697 года экспедицию по исследованию Камчатки. Взяв в отряд опытного казака Луку Морозко, который уже бывал на севере полуострова, выступил из Анадырского острога на юг. Цель похода была традиционная – пушнина и присоединение новых «неясачных» земель к русскому государству. 1641-1657
Иван Стадухин
Первооткрыватель реки Колыма. Основал Нижнеколымский острог. Исследовал Чукотский полуостров и первым заходил на север Камчатки на кочах вдоль побережья и описал полторы тысячи километров северной части Охотского моря. Вел записи своего «кругового» путешествия описал и составил чертеж-карту мест Якутии и Чукотки, где побывал.
Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва.
Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів.
Наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст. в Україні істотно збільшується кількість шкіл при братствах. Після Берестейської унії на зразок Львівської братської було засновано Стрятинську, Луцьку, Кам'янську, Пинську та інші школи, в яких головна увага приділялася вивченню грецької мови, тому ці фшколи називали "грецькими". Гетьман Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як зазначив Павло Алепський 1654 р., навіть багато жінок в Україні були письменними.
У Києві 1615 р. відбулася знаменна подія для культурно-освітнього життя. Галшка Гулечівна, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", подарувала Київському братству земельну ділянку на Подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. Навчальний процес у школі відбувався за 4 напрямами: студенти вивчали граматику, риторику, філософію, мови грецьку, латинську, слов'янську, польську та українську (руську). Зразком були програми провідних європейських університетів. З-поміж перших ректорів — Іов Борецький. Мелетій Смотрицькнй, Касіян Сакович.
П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію.
За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянську колегію прирівнювали до академії. Її можна порівняти з такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.
Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, так як це давало можливість підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. За традиціями братських шкіл почесне місце посідала старослов’янська мова, якою писали трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру.
Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були також сім вільних наук. Дисципліни розумілися досить широко, охоплювали собою увесь найважливіший спектр знань як гуманітарних, так і природничих чи богословських. Водночас із читанням логіки, метафізики, слухачам пропонували моральну філософію (етику) та філософію природи (фізику). Київські професори надавали увагу вивченню логіко-раціоналістичних здобутків, їхні курси пройняті ідеями Відродження, Реформації й раннього Просвітництва.
Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних навчальних закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та інших країн Європи й Азії. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів.
1628-1655
Петр Бекетов
Государев служилый человек, воевода, исследователь Сибири. Основатель ряда сибирских городов, таких как Якутск, Чита, Нерчинск. В Сибирь приехал добровольно, (попросился в Енисейский острог, куда и был назначен стрелецким сотником в 1627). Уже в 1628—1629 участвовал в походах енисейских служилых людей вверх по Ангаре. Много ходил по притокам Лены, собирал ясак, приводил в подчинение Москвы местное население. Основал несколько государевых острогов на Енисее, Лене и в Забайкалье.
1639-1640
Иван Москвитин
Первым из европейцев вышел к Охотскому морю. Первым побывал на Сахалине. Москвитин начал службу в 1626 рядовым казаком Томского острога. Вероятно, участвовал в походах атамана Дмитрия Копылова на юг Сибири. Весной 1639 отправился из Якутска к Охотскому морю с отрядом из 39 служилых людей. Цель была обычной – «прииск новых землиц» и новых неясачных (то есть еще не обложенных данью) людей. Отряд Москвитина спустился по Алдану до реки Маи и по Мае вверх шли семь недель, от Маи до волока малой речкой шли шесть дней, волоком шли один день и вышли на реку Улью, по Улье шли вниз стругом восемь суток, затем сделав ладью до моря плыли пять суток.
Результаты похода: Было открыто и обследовано побережье Охотского моря на протяжении 1300 км, Удская губа, Сахалинский залив, Амурский лиман, устье Амура и остров Сахалин. Кроме того, привезли с собой в Якутск большую добычу в виде пушного ясака.
1641-1657
Иван Стадухин
Первооткрыватель реки Колыма. Основал Нижнеколымский острог. Исследовал Чукотский полуостров и первым заходил на север Камчатки на кочах вдоль побережья и описал полторы тысячи километров северной части Охотского моря. Вел записи своего «кругового» путешествия описал и составил чертеж-карту мест Якутии и Чукотки, где побывал.
1648-49
Семён Дежнёв
Казачий атаман, землепроходец, путешественник, мореход, исследователь Северной и Восточной Сибири, а также торговец пушниной. Участвовал в открытии Колымы в составе отряда Ивана Стадухина. Из Колымы на кочах по Ледовитому океану вдоль северного берега Чукотки. За 80 лет до Витуса Беринга первым из европейцев в Берингов) пролив, разделяющий Чукотку и Аляску. (Примечательно, что самому В. Берингу не удалось пройти весь пролив целиком, а пришлось ограничиться только южной его частью!
1643-1646
Василий Поярков
русский землепроходец, казак, исследователь Сибири и Дальнего Востока. Первооткрыватель Среднего и Нижнего Амура. В 1643 46 руководил отрядом, который первым из русских проник в бассейн реки Амур, открыл реку Зея, Зейскую равнину. Собрал ценные сведения о природе и населении Приамурья
1649-1653
Ерофей Хабаров
Русский промышленник и предприниматель, торговал пушниной в Мангазее, потом перебрался в верховья Лены, где с 1632 занимался скупкой пушнины. В 1639 открыл на реке Кут соляные источники и построил варницу, а затем развитию там земледелия.
В 1649-53 с отрядом охочих людей совершил поход по Амуру от впадения в него реки Урки до самых низовий. В результате его экспедиции приамурское коренное население приняло русское подданство. Часто действовал силой, чем оставил по себе худую славу у коренного населения. Хабаров составил “Чертеж по реке Амуру”. Именем Хабарова названы основанные в 1858 военный пост Хабаровка, (с 1893 — город Хабаровск) и железнодорожная станция Ерофей Павлович (1909).
1696-1697
Владимир Атласов
Казачий пятидесятник, приказчик Анадырского острога, «опытный полярник», как сказали бы сейчас. Камчатка была, можно сказать, его целью и
мечтой. О существовании этого полуострова русские уже знали, но на территорию Камчатки еще никто из них не проникал. Атласов, на заемные деньги, на свой риск организовал в начале 1697 года экспедицию по исследованию Камчатки. Взяв в отряд опытного казака Луку Морозко, который уже бывал на севере полуострова, выступил из Анадырского острога на юг. Цель похода была традиционная – пушнина и присоединение новых «неясачных» земель к русскому государству. 1641-1657
Иван Стадухин
Первооткрыватель реки Колыма. Основал Нижнеколымский острог. Исследовал Чукотский полуостров и первым заходил на север Камчатки на кочах вдоль побережья и описал полторы тысячи километров северной части Охотского моря. Вел записи своего «кругового» путешествия описал и составил чертеж-карту мест Якутии и Чукотки, где побывал.
Объяснение: