Реформы петра i, по мнению ряда , были прогрессивны. они затронули практически все стороны жизни российского общества, расширили связи россии с европой, уменьшили её от-ставание от передовых стран».
не менее 2-х аргументов и фактов, эту точку зрения.
не менее 2-х аргументов и фактов, опровергающие эту точку зрения.

Олег оказался воинственным и предприимчивым правителем. Он захватил второй крупный древнерусский город Киев, сделал его главным городом своего княжества. К своим владениям он присоединил земли смоленских кривичей и киевских полян. Так Киев стал первой столицей нового складывающегося государства, а Олег первым великим князем. Олег стал стремиться к завоеванию других славянских племен. В Новгород, Смоленск, Любеч он посылает своих наместников - мужей. В 883 г. он подчиняет своей власти древлян, обложив их данью по черной курице. В 884 г. он присоединяет северян, обложив небольшой данью. В 885 г. были присоединены радимичи, их дань была равна шлягу - серебряной монете. К началу X в. в состав владений великого князя киевского Олега входили поляне, древляне, словене, кривичи, вятичи, радимичи, северяне, хорваты, дулебы, тиверцы, финно-угорские племена - чудь и меря. Управление территориями осуществлялось через наместников великого князя. Олег со своими дружинниками регулярно объезжал свои владения, собирал дань, вершил суд по Закону Русскому (вероятно, своду правил, существовавшему в устной форме), наказывал виновных, охранял свои владения от посягательств соседей.

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм у Царстві Польському (нині на території Польщі).

Батько — Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови. Мати, Глафіра Захарівна Опокова походила з сім'ї священнослужителів із містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття[2].

Дід Михайла Грушевського, Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання в Києві, в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира, — і йому було дароване дворянство[3].

Родина Грушевських. У центрі — Михайло. Владикавказ, близько 1886 р.

1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870—1878), згодом — до Владикавказа (1878—1880). Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читає твори Миколи Костомарова, Пантереймона Куліша, Михайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, публікує свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина»