В XIX в. в общественно-политической жизни Российской империи сложилось три направления: охранительное (консервативное), либеральное и революционное. Либеральное направление отражало интересы передовой части русского дворянства и интеллигенции, которая стала основным участником общественного движения страны. Общественное движение России в первой четверти XIX в путь от поддержки реформаторских начинай императора Александра I и его окружения до зарождения планов и неудавшейся попытки уничтожения самодержавия в России. Заграничный поход русской армии в 1813- 1814 гг. познакомил значительную часть офицерства с социально-политическими изменениями в Европе после Французской революции конца XVIII века и обогатил их новыми впечатлениями, идеями и практическим опытом. Либеральные западнические идеи обострили чувство протеста представителей знатных родов, породив такое явление как декабризм. В середине 50-х - начале 60-х гг. важнейшим вопросом политической жизни страны был крестьянский, связанный с проблемой дальнейшего развития страны. Все основные силы общественного движения выступали за отмену крепостного права.В этот период были сделаны попытки создания программных документов, объединяющих все либеральные силы. Главными положениями этого документа были: свобода человека от крепостной зависимости: свобода совести; гласность суда; открытость действий правительства; свобода преподавания и др. Для либерального движения характерны разногласия, появившиеся в силу разных причин. В свою очередь консерваторы пытались влиять на правительственные круги, стремясь не допустить основных перемен. Главной целью консерваторов было стремление оградить власть от влияния чиновников-либералов и сохранить интересы дворянства.Во второй половине 60-х - 70-х гг. усиливается движение народников, главной целью которых стала подготовка крестьянской революции в стране. Они неоднократно меняли методы борьбы, что было связано с приобретением ими практического опыта. С середины 70-х гг. представители народничества идут в народ, чтобы в его сознание вносить идеи справедливого общественного строя. Однако пропагандистская тактика и террор революционеров не вызвало активных действий со стороны крестьянства в подготовке социальной революции. В конце 70-х гг. начался новый подъём либерального движения, вызванный русско-турецкой войной 1877-1878 гг. Лидеры движения призывали правительство к углублению реформаторских преобразований в России. Земцы-либералы подавали адреса в правительственные органы с требованием введения "гражданских свобод" и др. Земские деятели сделали попытку договориться с революционерами о совместных действиях, но переговоры не увенчались успехом. В 80-х - начале 90-х гг. произошла новая расстановка общественно-политических сил в стране. После убийства императора Александра II изменилась атмосфера в российском обществе. Народники начали искать новые теории революционной борьбы. Под влиянием марксизма часть из них пересмотрела свои взгляды на вопросы о революционности крестьянства и социалистической сущности общины. Либеральное движение приняло новые формы. Основное внимание либералов теперь было обращено на проблемы личности. Земцы отказались от немедленного введения конституции и перестроили свою деятельность в интересах общества. Либералы ушли из политики, но не выступали против неё. Политическую арену после них заняли консерваторы и революционеры.
Пояснення:Не задовольняючись тиском на нейтральні держави, Англія ужила виняткових заходів, намагаючись задушити Французьку республіку голодом. Інструкцією, даної 8 червня англійському флоту, англійським кораблям пропонувалося захоплювати всяке судно, незалежно від прапора, що направляється у французькі порти. Оголошення подібного роду блокади зовсім суперечило сталому міжнародному праву і торкалося насущних інтересів ряду нейтральних держав Сполучених Штатів Америки, Швеції, Данії. Данія, зокрема, все ще намагаючись відігравати роль великої морської держави, категорично відкинула англійські домагання, і міністр закордонних справ Бернсторф заявив, що датський уряд мало цікавить, що "нейтралітет Данії більш корисний однієї з воюючих країн, ніж інший".
Надзвичайно небезпечною зброєю, застосованою Англією, були шпигунство і диверсії в боротьбі з революцією у Франції, була організація найширшої служби розвідки і провокації. Буквально вся Франція кишіла англійськими агентами, якими дуже охоче ставали переслідувані дворяни, священики й інші представники кіл, що панували, до революції. Шкода, завданої діяльністю цих агентів, була винятковою. Вони не тільки збирали і перепроваджували секретні матеріали, але і були організаторами різних безладь, підбурювань, заколотів.На Сході Катерина II енергійно здійснювала свої плани у відношенні Туреччини і Польщі. Нескінченно ворожа французької революції, вона вважала невигідним передчасне пряме втручання в західноєвропейські справи і прагнула в максимальному ступені використовувати переваги, що створювала для неї війна. Тому цілком прав був Робесп’єр, коли відзначав, що "у той час, коли ворогуючі з нею держави розбиваються об стрімчак Французької республіки імператриця Росії береже свої сили і множить свої ресурси... Вона сподівається дочекатися моменту, коли зможе диктувати закони Європі й принаймні Пруссії й Австрії".
В свою очередь консерваторы пытались влиять на правительственные круги, стремясь не допустить основных перемен. Главной целью консерваторов было стремление оградить власть от влияния чиновников-либералов и сохранить интересы дворянства.Во второй половине 60-х - 70-х гг. усиливается движение народников, главной целью которых стала подготовка крестьянской революции в стране. Они неоднократно меняли методы борьбы, что было связано с приобретением ими практического опыта. С середины 70-х гг. представители народничества идут в народ, чтобы в его сознание вносить идеи справедливого общественного строя. Однако пропагандистская тактика и террор революционеров не вызвало активных действий со стороны крестьянства в подготовке социальной революции.
В конце 70-х гг. начался новый подъём либерального движения, вызванный русско-турецкой войной 1877-1878 гг. Лидеры движения призывали правительство к углублению реформаторских преобразований в России. Земцы-либералы подавали адреса в правительственные органы с требованием введения "гражданских свобод" и др. Земские деятели сделали попытку договориться с революционерами о совместных действиях, но переговоры не увенчались успехом.
В 80-х - начале 90-х гг. произошла новая расстановка общественно-политических сил в стране. После убийства императора Александра II изменилась атмосфера в российском обществе. Народники начали искать новые теории революционной борьбы. Под влиянием марксизма часть из них пересмотрела свои взгляды на вопросы о революционности крестьянства и социалистической сущности общины.
Либеральное движение приняло новые формы. Основное внимание либералов теперь было обращено на проблемы личности. Земцы отказались от немедленного введения конституции и перестроили свою деятельность в интересах общества. Либералы ушли из политики, но не выступали против неё. Политическую арену после них заняли консерваторы и революционеры.
Відповідь:
Пояснення:Не задовольняючись тиском на нейтральні держави, Англія ужила виняткових заходів, намагаючись задушити Французьку республіку голодом. Інструкцією, даної 8 червня англійському флоту, англійським кораблям пропонувалося захоплювати всяке судно, незалежно від прапора, що направляється у французькі порти. Оголошення подібного роду блокади зовсім суперечило сталому міжнародному праву і торкалося насущних інтересів ряду нейтральних держав Сполучених Штатів Америки, Швеції, Данії. Данія, зокрема, все ще намагаючись відігравати роль великої морської держави, категорично відкинула англійські домагання, і міністр закордонних справ Бернсторф заявив, що датський уряд мало цікавить, що "нейтралітет Данії більш корисний однієї з воюючих країн, ніж інший".
Надзвичайно небезпечною зброєю, застосованою Англією, були шпигунство і диверсії в боротьбі з революцією у Франції, була організація найширшої служби розвідки і провокації. Буквально вся Франція кишіла англійськими агентами, якими дуже охоче ставали переслідувані дворяни, священики й інші представники кіл, що панували, до революції. Шкода, завданої діяльністю цих агентів, була винятковою. Вони не тільки збирали і перепроваджували секретні матеріали, але і були організаторами різних безладь, підбурювань, заколотів.На Сході Катерина II енергійно здійснювала свої плани у відношенні Туреччини і Польщі. Нескінченно ворожа французької революції, вона вважала невигідним передчасне пряме втручання в західноєвропейські справи і прагнула в максимальному ступені використовувати переваги, що створювала для неї війна. Тому цілком прав був Робесп’єр, коли відзначав, що "у той час, коли ворогуючі з нею держави розбиваються об стрімчак Французької республіки імператриця Росії береже свої сили і множить свої ресурси... Вона сподівається дочекатися моменту, коли зможе диктувати закони Європі й принаймні Пруссії й Австрії".