(). Распространение христианской веры было и в западной части бывшей Римской империи, куда вторглись варварские племена , , , которые впоследствии образовали государства, которые и сейчас существуют. Страх на все прибрежные территории наводило племя викингов, которых на Руси называли . Воинственные норманны доплыли даже до берегов Америки.

Объяснение:

После разгрома Рязанской земли ордынское войско двинулось дальше на север, к Коломне. Нашествие вплотную приблизилось к границам Владимиро-Суздальской земли. Великий князь владимирский Юрий Всеволодович, не откликнувшийся на призыв Рязани совместно выступить против Батыя, сам оказался под ударом.

Нельзя сказать, что великий князь не принял никаких мер для укрепления обороны. Однако зимнее наступление и быстрое продвижение ордынцев, которые сравнительно легко смяли сопротивление сильного Рязанского княжества, стало неожиданностью для Юрия Всеволодовича. Ордынцев, судя по всему, не ждали зимой, да и Рязань должна была задержать врага, дав возможность Владимирской Руси собраться с силами и сконцентрировать немалые войска Северо-Восточной Руси на рубежах Владимирского княжества. Великий князь после получения первых известий о нашествии начал готовиться к битве. Кроме того, сыграл фактор феодальной раздробленности, Батый прислал во Владимир послов и предложил «мир» Юрию. Если великий князь и не поверил предложению о «мире», то видимо, решил использовать переговоры для отсрочки войны, что было необходимо для сбора войск. В этих условиях Рязани не стали.

Пока ордынцы громили Рязанскую землю великий князь смог сосредоточить на предполагаемом пути врага довольно серьёзную рать. Местом сбора стала Коломна, которая тогда была частью Рязанского княжества. Прямого пути от Рязани к Владимиру не было. Леса и болота к северу от Оки, по обе стороны реки Пры, почти без населения, были совершенно не при для прохода большой армии. Единственный удобный путь к центру Владимирской земли лежал по льду Москвы-реки и дальше по Клязьме к Владимиру. Этот путь и запирала Коломенская крепость. Это была довольно сильная крепость, расположенная на пересечении речных путей. В этом стратегическом пункте и собирались полки великого князя. Согласно летописям здесь собирались владимирские полки во главе со старшим сыном великого князя Всеволодом Юрьевичем и опытным воеводой Еремеем Глебовичем. Также к Коломне отошли остатки рязанских войск с князем Романом Ингваревичем, подошли полки Пронска, Москвы и некоторых других городов.

Повість “захар беркут” – твір про героїчне минуле українського народу (і. франко) іван франко у повісті “захар беркут” звертається до сивої давнини. він хотів показати, що гармонійне співжиття людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримує будь-які випробування. “захар беркут” – героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. автор осмислив і показав події хіп століття, оживив картини героїчної боротьби. про ті часи, які описав іван франко, збереглося мало історичних документів, тому письменник звернувся до народних легенд та переказів. подібний епізод про знищення монгольської навали і про сил природи згадується у переказі, записаному від миколи гасинця із закарпаття та в передмові до поеми “собутка” польського поета с. гощинського. у цих творах показано героїчну боротьбу місцевих жителів з татарами, зроблено наголос на взаємовиручці та взаєі. жителі тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. більш за все вони люблять свій край, свою землю, цінують свободу і незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон. в образах головних героїв автор втілив свій ідеал справді вільної людини. це й мирослава, яка воліє краще вмерти під тином з голоду, ніж стати зрадницею рідного краю, і залюблений у красу тухольщини мужній лицар максим, який з гордістю говорив: “се наша тухольщина, наш рай”. до останнього бився він з ворогами на підступах до свого села. палкий патріот, він вирішив прийняти смерть, але не зрадити громаду. та найбільше я захоплений захаром беркутом, який готовий пожертвувати сином задля загального добра. цей вчинок свідчить про жертовність і високий патріотизм вождя тухольської громади.