Расположите в хронологическом порядке следующие события тридцатилетней войны.
1)разгром имперскими войсками датчан и их союзников;
2)восстание в праге против фердинанта ii габсбурга;
3)назначение валленштейна имперским главнокомандующим;
4)сражение у белой горы;
5)битва у лютцена;
6)объявление францией войны испании;
7)вступление в войну швеции
Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. За перші десятиріччя XVI ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.
Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра наприкінці XV ст. У 1492 році запорозькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорозьких козаків у Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.
Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у «волості» (державну територію Литви). Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.
Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки. Не меншою була для запорожців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, у зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну Січ.
Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об'єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.
Ногайская Орда возникла в ходе распада Золотой Орды и была одним из крупных государственных объединений. В ХIV-XVIвв. она занимала часть территории Западного Казахстана. Первоначально это объединение племен между Уралом и Волгой называлось «Мангытским юртом», по названию одного из наиболее крупных его племен-мангытов. Обособление Ногайской Орды началось еще при Едыге, который был крупным деятелем в Золотой Орде. Едыге фактически держал в своих руках власть около 15 лет (1396-1411гг.). Окончательно Ногайская Орда обособилась к середине XV в., усилившись при сыне Едыге Нурад-Дине (1426-1440гг.). Границы Ногайской Орды, как и других кочевых государств, менялись в зависимости от внешнеполитической обстановки. Ко второй половине XVв. Ногаи вышли за пределы левобережья Урала и стали продвигаться к востоку и югу, занимая кочевья в Ханстве Абулхаира. Этнический состав Ногайской орды был близок к составу племен Ак Орды и Ханства Абулхаира. В Ногайскую Орду входили тюркские и тюркизированные монгольские племена и племенные объединения: мангыты, кипчаки, канглы, конграты, найманы, уйсуни, карлуки, китай, аз (ас), алшин, тама и др. Во второй половине XVв. появилось название народности «ногаи», под которым они стали известны соседним народам. В Ногайской Орде сложилась улусная система власти и управления. Князь в орде имел наследственную власть - военную, дипломатическую, административную. Орда состояла из нескольких улусов, каждый из которых объединял множество родоплеменных групп. Рядовые кочевники-скотоводы обязаны были кочевать со своими мурзами, вносить подать, являться с оружием во время военных походов. Орда могла выставлять до 300 тыс. воинов. В XIV-XVI вв. устанавливаются торгово-экономические и политические связи Ногайской Орды с Русским государством и Крымским Ханством. История Ногайской Орды теснейшим образом связана с историей соседних ханств Поволжья и Сибири, Средней Азии и Казахстана, особенно с историей кочевых узбеков и казахов. После присоединения Казанского и Астраханского ханств к России, а также в результате междоусобиц среди ногайского правящего рода, Ногайская Орда распалась на несколько самостоятельных орд. Часть ее населения на территории Казахстана вошла в состав Младшего жуза казахов. На северо-востоке часть ногайских родов отошла под власть сибирских владетелей. Владения Ногайской Орды в этом направлении доходили до Иртыша, граничили с территорией Сибирского ханства.