Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
В течение длительного исторического периода Япония развивалась, подвергаясь культурному влиянию таких стран-соседей, как Китай и Корея, и поддерживала связи [только] с этими странами. В XV-XVI вв. в Японию проникли португальские и испанские миссионеры, благодаря которым страна впервые соприкоснулась с христианством и западной европейской цивилизацией. Однако в начале XVII в. сёгунат Токугава, превративший страну в единое государство, стал опасаться, что европейские страны, которые проводили в Азии и других частях света политику колонизации, предпримут те же действия в отношении Японии. Сёгунат издал ряд указов о так называемом закрытии страны. Было запрещено христианство, полностью запрещены любые контакты и торговля с другими странами за исключением Голландии и Китая. Самоизоляция Японии продолжалась более 200 лет. Около 150 лет тому назад самоизоляция Японии закончилась, и она вновь распахнула двери для других стран: Америки, России, Англии, Франции и других. В тот период колонизация Азии была в полном разгаре. Для того чтобы избежать колонизации Японии, а затем разорвать неравноправные договоры, заключенные с другими странами в момент «открытия» страны, и стать в один ряд со странами Европы и Америки, правительство Мэйдзи провозгласило политику «богатая страна, сильная армия», которую затем неуклонно проводило. Необходимо было перенимать у Европы и Америки юридические и научные знания, технологии, быстрыми темпами развивать промышленность и укреплять вооруженные силы. И правительство Мэйдзи в этом преуспело. После победы в войнах с Китаем и Россией в Японии подняли голову национализм и милитаризм. Япония сама вступила в империалистическое противоборство мировых держав, колонизировала Корею, осуществила агрессию в Китае и таким образом пришла к участию во Второй мировой войне. В результате Япония оккупировала большие территории в Юго-Восточной Азии и принесла азиатским народам огромные страдания и человеческие жертвы. Да и сама Япония потеряла три миллиона человек, а ее города Хиросима и Нагасаки единственными в мире были подвергнуты атомной бомбардировке. Вся страна представляла собой пепелище. Проиграв войну, Япония впервые за 2000 лет своей истории подверглась оккупации Союзных держав. Для японского народа это явилось колоссальным потрясением. Двусторонним отношениям Японии с Россией также был нанесен большой вред в ходе этих ста лет империалистического соперничества. Испытав весь ужас поражения в войне, Япония приняла не имеющую в мире аналогов конституцию, которая запрещает войну как средство национальной политики. Японцы решили сохранить лишь [минимальные] средства самообороны, а в том, что касается обеспечения нашей безопасности, положиться на японо-американский договор безопасности. Мы решительно отвергли путь ремилитаризации и твердо стали на путь восстановления страны и развития ее экономики.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.