Создание военного союза казахов с киргизами и каракалпаками ослабили на некоторое время натиск джунгар на казахские земли. Именно поэтому во многих источниках Тауке хана называют “ханом казахов, киргизов и каракалпаков”.
Для организации отпора джунгарам, в 1710 году хан Тауке проводил курултай казахских жузов, где было создано объединенные войско во главе Богенбай батыром.
С 1686 по 1693 гг. Тауке хан направил пять посольств в Сибирь, с целью создания военного союза против джунгар и установления казахско-русских торговых отношений.
Внутренняя политика:
Нормализовал политическую ситуацию, ликвидировал раздробленность казахских земель и подчинил её к централизованной власти.
Совет биев превратил в важнейший орган, в задачи которого входило решения важнейших вопросов внутренней и внешней политики ханства.
Совет биев созывался с участием наиболее влиятельных биев из казахских жузов: от Старшего – Толе бия, от Среднего – Казбек бия, от Младшего – Айтеке бия.
При нем был составлен свод норм обычного права “Жеты Жаргы” (Семь установлений) определивши основные принципы правопорядка и государственного устройства.
Время правления хана Тауке отличалось относительным спокойствием и названа в историй годами, когда “жаворонки клали яйца на овцах”.
Основним видом господарської діяльності населення України було землеробство.
Українці користувалися трьома видами тяглових знарядь обробітку ґрунту - плугом, ралом, сохою. Традиційний український плуг був досить громіздким (у нього потрібно було запрягати 2-4 пари волів).
Українське селянство застосовувало й ручні знаряддя обробітку ґрунту - мотигу, сапу, заступ.
При обробітку ріллі значну роль віддавали бороні. Іноді нею розпушували ґрунт перед посівом, а після посіву волочили. Здавна відомі ще два основних види знарядь для збирання врожаю - серп і коса. Серпом жали жито, пшеницю, ячмінь. Гречку, горох, овес, просо і зріджені жито та пшеницю косили косами.
Початок жнив (зажинки), як і їх завершення (обжинки), супроводжувалися циклом обрядів, відповідними піснями. Вижатий та скошений хліб згрібали і в'язали в снопи. Згрібали збіжжя дерев'яними граблями. Поставлені вертикально і підсушені протягом кількох діб, снопи потім складалися горизонтально у полукіпки, а іноді в копи. Головним і найдавнішим знаряддям молотьби в українців був ціп, що складався з держака й прив'язаного до нього ремінним шнуром - бичка. За до дерев'яною лопати або совка віяли зерно. Очищене зерно зберігалося в коморах, на горищі хати. Переробка зерна на борошно здійснювалася на вітряних або водяних млинах.
Внешняя политика:
Создание военного союза казахов с киргизами и каракалпаками ослабили на некоторое время натиск джунгар на казахские земли. Именно поэтому во многих источниках Тауке хана называют “ханом казахов, киргизов и каракалпаков”.
Для организации отпора джунгарам, в 1710 году хан Тауке проводил курултай казахских жузов, где было создано объединенные войско во главе Богенбай батыром.
С 1686 по 1693 гг. Тауке хан направил пять посольств в Сибирь, с целью создания военного союза против джунгар и установления казахско-русских торговых отношений.
Внутренняя политика:
Нормализовал политическую ситуацию, ликвидировал раздробленность казахских земель и подчинил её к централизованной власти.
Совет биев превратил в важнейший орган, в задачи которого входило решения важнейших вопросов внутренней и внешней политики ханства.
Совет биев созывался с участием наиболее влиятельных биев из казахских жузов: от Старшего – Толе бия, от Среднего – Казбек бия, от Младшего – Айтеке бия.
При нем был составлен свод норм обычного права “Жеты Жаргы” (Семь установлений) определивши основные принципы правопорядка и государственного устройства.
Время правления хана Тауке отличалось относительным спокойствием и названа в историй годами, когда “жаворонки клали яйца на овцах”.
Основним видом господарської діяльності населення України було землеробство.
Українці користувалися трьома видами тяглових знарядь обробітку ґрунту - плугом, ралом, сохою. Традиційний український плуг був досить громіздким (у нього потрібно було запрягати 2-4 пари волів).
Українське селянство застосовувало й ручні знаряддя обробітку ґрунту - мотигу, сапу, заступ.
При обробітку ріллі значну роль віддавали бороні. Іноді нею розпушували ґрунт перед посівом, а після посіву волочили. Здавна відомі ще два основних види знарядь для збирання врожаю - серп і коса. Серпом жали жито, пшеницю, ячмінь. Гречку, горох, овес, просо і зріджені жито та пшеницю косили косами.
Початок жнив (зажинки), як і їх завершення (обжинки), супроводжувалися циклом обрядів, відповідними піснями. Вижатий та скошений хліб згрібали і в'язали в снопи. Згрібали збіжжя дерев'яними граблями. Поставлені вертикально і підсушені протягом кількох діб, снопи потім складалися горизонтально у полукіпки, а іноді в копи. Головним і найдавнішим знаряддям молотьби в українців був ціп, що складався з держака й прив'язаного до нього ремінним шнуром - бичка. За до дерев'яною лопати або совка віяли зерно. Очищене зерно зберігалося в коморах, на горищі хати. Переробка зерна на борошно здійснювалася на вітряних або водяних млинах.
Объяснение:
незнаю точно потомушто ти не сказала чья