прочитай диаграмму. какова масса каждого вида фруктов? придумай по диаграмме название яблоки груши абрикосы сливы количество 500 кг а яблоки і груши и абрикосы і сливы ты исследователь 10 па
В XIX в. в общественно-политической жизни Российской империи сложилось три направления: охранительное (консервативное), либеральное и революционное. Либеральное направление отражало интересы передовой части русского дворянства и интеллигенции, которая стала основным участником общественного движения страны. Общественное движение России в первой четверти XIX в путь от поддержки реформаторских начинай императора Александра I и его окружения до зарождения планов и неудавшейся попытки уничтожения самодержавия в России. Заграничный поход русской армии в 1813- 1814 гг. познакомил значительную часть офицерства с социально-политическими изменениями в Европе после Французской революции конца XVIII века и обогатил их новыми впечатлениями, идеями и практическим опытом. Либеральные западнические идеи обострили чувство протеста представителей знатных родов, породив такое явление как декабризм. В середине 50-х - начале 60-х гг. важнейшим вопросом политической жизни страны был крестьянский, связанный с проблемой дальнейшего развития страны. Все основные силы общественного движения выступали за отмену крепостного права.В этот период были сделаны попытки создания программных документов, объединяющих все либеральные силы. Главными положениями этого документа были: свобода человека от крепостной зависимости: свобода совести; гласность суда; открытость действий правительства; свобода преподавания и др. Для либерального движения характерны разногласия, появившиеся в силу разных причин. В свою очередь консерваторы пытались влиять на правительственные круги, стремясь не допустить основных перемен. Главной целью консерваторов было стремление оградить власть от влияния чиновников-либералов и сохранить интересы дворянства.Во второй половине 60-х - 70-х гг. усиливается движение народников, главной целью которых стала подготовка крестьянской революции в стране. Они неоднократно меняли методы борьбы, что было связано с приобретением ими практического опыта. С середины 70-х гг. представители народничества идут в народ, чтобы в его сознание вносить идеи справедливого общественного строя. Однако пропагандистская тактика и террор революционеров не вызвало активных действий со стороны крестьянства в подготовке социальной революции. В конце 70-х гг. начался новый подъём либерального движения, вызванный русско-турецкой войной 1877-1878 гг. Лидеры движения призывали правительство к углублению реформаторских преобразований в России. Земцы-либералы подавали адреса в правительственные органы с требованием введения "гражданских свобод" и др. Земские деятели сделали попытку договориться с революционерами о совместных действиях, но переговоры не увенчались успехом. В 80-х - начале 90-х гг. произошла новая расстановка общественно-политических сил в стране. После убийства императора Александра II изменилась атмосфера в российском обществе. Народники начали искать новые теории революционной борьбы. Под влиянием марксизма часть из них пересмотрела свои взгляды на вопросы о революционности крестьянства и социалистической сущности общины. Либеральное движение приняло новые формы. Основное внимание либералов теперь было обращено на проблемы личности. Земцы отказались от немедленного введения конституции и перестроили свою деятельность в интересах общества. Либералы ушли из политики, но не выступали против неё. Политическую арену после них заняли консерваторы и революционеры.
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.
В свою очередь консерваторы пытались влиять на правительственные круги, стремясь не допустить основных перемен. Главной целью консерваторов было стремление оградить власть от влияния чиновников-либералов и сохранить интересы дворянства.Во второй половине 60-х - 70-х гг. усиливается движение народников, главной целью которых стала подготовка крестьянской революции в стране. Они неоднократно меняли методы борьбы, что было связано с приобретением ими практического опыта. С середины 70-х гг. представители народничества идут в народ, чтобы в его сознание вносить идеи справедливого общественного строя. Однако пропагандистская тактика и террор революционеров не вызвало активных действий со стороны крестьянства в подготовке социальной революции.
В конце 70-х гг. начался новый подъём либерального движения, вызванный русско-турецкой войной 1877-1878 гг. Лидеры движения призывали правительство к углублению реформаторских преобразований в России. Земцы-либералы подавали адреса в правительственные органы с требованием введения "гражданских свобод" и др. Земские деятели сделали попытку договориться с революционерами о совместных действиях, но переговоры не увенчались успехом.
В 80-х - начале 90-х гг. произошла новая расстановка общественно-политических сил в стране. После убийства императора Александра II изменилась атмосфера в российском обществе. Народники начали искать новые теории революционной борьбы. Под влиянием марксизма часть из них пересмотрела свои взгляды на вопросы о революционности крестьянства и социалистической сущности общины.
Либеральное движение приняло новые формы. Основное внимание либералов теперь было обращено на проблемы личности. Земцы отказались от немедленного введения конституции и перестроили свою деятельность в интересах общества. Либералы ушли из политики, но не выступали против неё. Политическую арену после них заняли консерваторы и революционеры.
Правління Олега в Києві (882-912)
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.