C точки зрения внешней политики победа на Неве предотвратила дальнейшие противодействия с Запада, показала, что несмотря на междуусобные войны Русь, не прекратит своё существование как гос-во. Также в этот период времени утверждается монгольское иго и по болешей части теряет связь с внешним миром, Новгород. княжество наоборот не утрачивает коммуникацией с Европой, это показывает ту точку зрения, что монголы не рискнули пойти на Новгород из-за понимая предстоящей бы крайне тяжелой, хотя и обреченной борьбы. Во внутр. политике безусловно утверждается авторитет Невского, к-ый станет яркой фигурой во всей истории России. 2, 3 Героиз, мужество, талант, успехи, -всё это определяет неповторимость фигуры это человека. За его именем следует, идут сражаться, т.к. он олицетворяет истинный патриотизм, поэтому он был канонизирован, поэтому в годы ВОВ учрежден его орден.
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]
Во внутр. политике безусловно утверждается авторитет Невского, к-ый станет яркой фигурой во всей истории России.
2, 3 Героиз, мужество, талант, успехи, -всё это определяет неповторимость фигуры это человека. За его именем следует, идут сражаться, т.к. он олицетворяет истинный патриотизм, поэтому он был канонизирован, поэтому в годы ВОВ учрежден его орден.
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]