Потрібно вирішити три завдання з Історії України:
1. Витлумачте поняття: • статут Великого князівства Литовського, • магде- бурзьке право, • фільварок, • кріпацтво, • магнати.
2. Виберіть слова та словосполучення, які стосуються міського життя за литовськополь- ської доби: • «Руська вулиця», • війт та бурмістр, • цехи і цехмістри, • смерди та холопи, • рада і лава, • Городельська унія, • дворища та дими, • магдебурзьке право, • ярмарки та торги. свій вибір поясніть.
3. установіть подібність та відмінність у групах слів: • князі, • пани, • зем’яни-шляхта, • шляхта-голота, • панцирні бояри.к
1) Что такое военно-полевой суд?
Военно-полевой суд (Полевой военный суд) — чрезвычайный специализированный военно-судебный орган, исключительный, чрезвычайный суд, действующий вне норм существующего в данном государстве уголовного законодательства и юрисдикции, на основе особого положения, при упрощенном до крайних пределов судопроизводстве и при отмене всяких гарантий нормально-законного течения.
2) Как всё проходило?
Военно-полевой суд состоял из председателя и 4 членов суда, назначаемых из строевых офицеров начальником местного гарнизона (командиром порта) по приказу генерал-губернатора или главнокомандующего. Предварительное следствие не проводилось, вместо него использовались материалы охранного отделения или жандармского управления. Обвинительный акт заменялся приказом о предании суду. Судебное заседание проводилось без участия в нем прокурора (функцию которого перенимали судьи), защитника (обвиняемый должен был защищать себя сам) и без свидетелей защиты при закрытых дверях, при этом допускались допросы свидетелей со стороны обвинения (чаще всего в их роли выступали чины полиции).
3) Приговор.
Приговор должен был выноситься не позже чем через 48 часов и в течение 24 часов приводиться в исполнение по распоряжению начальника гарнизона. Осуждённые имели право подавать о помиловании, однако 7 декабря 1906 года военное министерство отдало распоряжение «оставлять эти без движения». За восемь месяцев своего существования военно-полевые суды вынесли 1 102 смертных приговора, однако реально казнено было лишь 683 человека.
4) Когда приняли?
19 августа 1906 год. По указу Николая II
Закон ввели для гражданского населения, для армии и флота.
5) Зачем ввели военно-полевые суды, для чего они?
Суд игнорировал законы, он нужен для самого строгого наказания преступников. Наказывали за вооруженный грабеж, террор в быстром порядке без следствия.
Это была простая, упрощенная форма судопроизводства.
Военнослужащих должны были расстреливать, а гражданских лиц вешать. Но из-за нехватки палачей повешение часто заменяли расстрелом, который производился воинскими подразделениями. Командующий Одесским военным округом А. Каульбарс доносил 20 сентября 1906 военному министру, что частые казни «через расстрел производят неблагоприятное впечатление на войска». На этом основании он просил отпустить ему аванс на оплату палачей для совершения казней через повешение вместо расстрела. Однако в этой ему было отказано
Селянська війна ІХ ст. в Китаї (874–884) — повстання, що охопило значну частину Китаю наприкінці правління династії Тан (618-907): неорганізований стихійний виступ селянських мас, що не мали чіткого плану, ні ясних цілей боротьби, ні генеральної програми суспільної перебудови країни. Керівниками війни були Хуан Чао та Ван Сяньчжи.Характеристика джерел
«Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій»
«Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій» — історичний роман невідомого автора, створення якого датують епохою династії Південна Сун (1127–1279). Китайська класична історіографія традиційно відносила жанр пінхуа до так званого фольклорного, «народного» історичного роману, проте докладний аналіз «Нового пінхуа з історії усіх П'яти династій» переконливо засвідчує, що його автор мав доступ і широко використовував не лише матеріали типово фольклорного походження, а й офіційні документи архівного та поточно-бюрократичного характеру, а отже, належав до науково-чиновницької страти традиційного китайського суспільства.
І хоча точне ім'я цього автора (або кількох авторів) нам невідоме, проте це не дає підстав вважати «Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій» зразком фольклорної творчості, оскільки за своїми текстовими характеристиками воно є типовим авторським літературним твором на історичну тематику, під час створення якого широко використовувалися автентичні документальні матеріали.
Слава введення «Нового пінхуа з історії усіх П'яти династій» у науковий обіг належить китайському колекціонерові Цао Юаньчжуну, який у 1901 р. зовсім несподівано знайшов ксилограф цього загубленого й забутого в минулому істориками твору в простій книжковій крамниці міста Ханчжоу.[1]
«Нова Танська історія» («Нова історія династії Тан»)
В середині X ст. китайський престол посіла нова правляча династія — Сун (960–1279), перед якою відразу постала низка невідкладних проблем: політичне возз'єднання країни, боротьба з агресією киданів, відбудова економіки тощо. Проте за традицією, яка тоді налічувала вже майже тисячу років, кожна наступна династія повинна була ще й написати офіційну історію своєї попередниці. Саме тому вже наприкінці X ст. на основі комплексу поточних архівних документів група придворних сунських істориків створила та подала на найвищий розгляд «Історію династії Тан» в її, так би мовити, першій редакції. Проте її малий обсяг явно не відповідав, з точки зору імперської влади, ролі, яку відіграла династія Тан (618–907) в китайській історії, а тому в середині XI ст. перед державними науковцями поставили завдання розширити текст «Історії династії Тан».
Цю важливу роботу доручили досить великому колективу придворних істориків, керівником якого призначили впливового сановника Оуян Сю (1007–1072) котрий хоча й був хронічним алкоголіком (і навіть сам себе називав «хмільним старцем»), однак славився як поет і літератор та ще й вважався найкращим істориком свого часу. Зрозуміло, що імператорський наказ виконали, проте після розширення й редагування нова редакція «Танської історії» виявилася настільки відмінною від попередньої, що її визнали цілком самостійним історичним дослідженням, яке назвали «Новою Танською історією».[2]
«Історія про те, як один хуатинець зустрів земляків»
Літературна новела популярного китайського поета й прозаїка XIV–XV ст. Цюй Ю «Історія про те, як один хуатинець Зустрів земляків» належить до жанру чисто художньої писемної творчості й відзеркалює насамперед фольклорну точку зору на постімперську долю Хуан Чао. Перебуваючи на державній службі, Цюй Ю обіймав у різні часи впливові чиновницькі посади (інспектора вищих училищ, адміністратора-розпорядника двору спадкоємця престолу), а отже, мав прямий доступ до архівних матеріалів, отож можна припустити, що викладена ним версія життя лідера селянської війни IX ст. Хуан Чао базується й на якихось невідомих нам документальних джерелах офіційного характеру (протоколи інспекторських перевірок, допитів очевидців тощо).[3],
Причини селянської війни ІХ ст. в Китаї
Чотири головних міністри, за правління п'ятого сина Ю-цзиня — якому виповнилося 12 років Ци-цзиня та фактичного управління країною євнуха Тянь Лин-ци, які змінили своїх нічим не примітних попередників у палаці, належали до вищої аристократії і були значнішими фігурами. Вони покінчили з корупцією, яка при Ю-цзині досягла масштабів епідемії, і поліпшили роботу уряду. Але ситуація, з якою вони зіштовхнулися, була просто жахлива. Заворушення в країні посилилися після посухи, що загрожувала масовим голодом в деяких районах, де люди вже харчувалися ягодами і листям. Важка економічна ситуація не дозволяла знижувати податки, і багато селян продавали колоди, з яких були побудовані їхні будинки, віддавали дітей у рабство, а дружин відправляли на роботу як прислугу.[4]
Объяснение: