Міщани – мешканці укр. міст і містечок доби середньовіччя та Нового часу, які із масовим набуттям прав у сфері самоврядування виділилися в окремий соціальний стан (у трансформованому вигляді проіснував до 1917). Істор. попередником міщанства як стану було населення давньорус. міст. На відміну від "бюргерської" моделі західноєвроп. середньовічних міст, що передбачала наявність приватної власності в городян і заснованого на комунальному імунітеті міськ. устрою, міста Київської Русі залежали від держави (певною мірою від бояр, Церкви), а їхні жителі як соціально-політ. цілісність не мали законодавчо закріплених прав та привілеїв. Упродовж 14–15 ст. формувалися найважливіші станові ознаки М. – насамперед набуття ними особливих прав і привілеїв, що вирізняли їх від ін. великих соціальних груп сусп-ва. Каталізатором цього процесу послужили локаційні привілеї. У 15–16 ст. окреслення правового статусу міщанства як стану відбувалося не лише шляхом практичного перетворення локаційних привілеїв на магдебурзьке право, а й наданням центр. владою мешканцям міст, у т. ч. тим, які мали самоврядування на звичаєвому праві, уставних грамот, привілеїв екон. характеру, прийняття сеймових постанов (див. Вальний сейм), законодавчих кодексів (Статути Великого князівства Литовського). Попри це М. реально не змогли досягти такого ступеня станової інтегрованості, як шляхта.
Зазначаючи успіхи сучасної історичної науки у вивченні окремих сторін соціальної історії та становища міщан в другій половині XVII – другій половині XVIІI ст., слід зазначити, що нагромаджений дослідниками фактичний матеріал часто надто розрізнений; деякі з праць, їх фактологічна база та висновки вимагають суттєвого уточнення. Недостатньо вивченими залишаються економічна діяльність міщанських господарств, їх роль і місце в економічній системі Гетьманщини, деякі аспекти станової самоорганізації у XVIII ст. Поки ще немає комплексних досліджень, присвячених вивченню соціальної структури, змін правового статусу окремих груп населення протягом другої половини XVII – другої половини XVIІI ст. Не стала предметом спеціального дослідження політика царського і гетьманського урядів стосовно міщан Гетьманщини. Писемні джерела, що дають змогу дослідити соціально-економічне становище міщан Гетьманщини, можна поділити на три основні групи: акти державного управління, ревізії й описи, мемуарна та історична література. Кожна з цих груп об'єднує джерела, що за формою, змістом та походженням більш-менш однорідні й вимагають особливих методів наукового дослідження.
Міщани – мешканці укр. міст і містечок доби середньовіччя та Нового часу, які із масовим набуттям прав у сфері самоврядування виділилися в окремий соціальний стан (у трансформованому вигляді проіснував до 1917). Істор. попередником міщанства як стану було населення давньорус. міст. На відміну від "бюргерської" моделі західноєвроп. середньовічних міст, що передбачала наявність приватної власності в городян і заснованого на комунальному імунітеті міськ. устрою, міста Київської Русі залежали від держави (певною мірою від бояр, Церкви), а їхні жителі як соціально-політ. цілісність не мали законодавчо закріплених прав та привілеїв. Упродовж 14–15 ст. формувалися найважливіші станові ознаки М. – насамперед набуття ними особливих прав і привілеїв, що вирізняли їх від ін. великих соціальних груп сусп-ва. Каталізатором цього процесу послужили локаційні привілеї. У 15–16 ст. окреслення правового статусу міщанства як стану відбувалося не лише шляхом практичного перетворення локаційних привілеїв на магдебурзьке право, а й наданням центр. владою мешканцям міст, у т. ч. тим, які мали самоврядування на звичаєвому праві, уставних грамот, привілеїв екон. характеру, прийняття сеймових постанов (див. Вальний сейм), законодавчих кодексів (Статути Великого князівства Литовського). Попри це М. реально не змогли досягти такого ступеня станової інтегрованості, як шляхта.
Зазначаючи успіхи сучасної історичної науки у вивченні окремих сторін соціальної історії та становища міщан в другій половині XVII – другій половині XVIІI ст., слід зазначити, що нагромаджений дослідниками фактичний матеріал часто надто розрізнений; деякі з праць, їх фактологічна база та висновки вимагають суттєвого уточнення. Недостатньо вивченими залишаються економічна діяльність міщанських господарств, їх роль і місце в економічній системі Гетьманщини, деякі аспекти станової самоорганізації у XVIII ст. Поки ще немає комплексних досліджень, присвячених вивченню соціальної структури, змін правового статусу окремих груп населення протягом другої половини XVII – другої половини XVIІI ст. Не стала предметом спеціального дослідження політика царського і гетьманського урядів стосовно міщан Гетьманщини. Писемні джерела, що дають змогу дослідити соціально-економічне становище міщан Гетьманщини, можна поділити на три основні групи: акти державного управління, ревізії й описи, мемуарна та історична література. Кожна з цих груп об'єднує джерела, що за формою, змістом та походженням більш-менш однорідні й вимагають особливих методів наукового дослідження.