В конце 20-х годов XV века на всей части степной территории Ак орды происходит смена правящей династии: власть в результате ожесточенной борьбы Чингизидов и кочевой знати переходит от наследников первого к наследникам второго. Возникновению и расширению этой борьбы ослабление и упадок Ак Орды, обусловленные многими причинами политического и социально-экономического порядка. Причины: продолжавшийся со второй половины XVI века распад Золотой Орды и агрессивная политика эмира Тимура и Тимуридов; утрата городов на Сырдарье в пору смут и усобиц в улусе Шайбанидов Ак Орде попытались расширить свои владения в сторону Центрального Казахстана и Приаралья, подчинить своей власти часть местного кочевого населения, правители Ногайской Орды. Вожди мангытов постоянно участвовали в событиях в ханстве Абулхаира в том числе и на Сырдарье. Войны и усобицы, разгоревшиеся в первой четверти XV века на территории Восточного Дешти-и-Кыпчака, выдвинули потомка Шайбана, сына Даулат-шайха – Султана Абулхаира, который после Шайбанида Джумадук-хана, в 1428 году был провозглашен ханом в области тура (Западная Сибирь). Абулхаира (ему было 17 лет) поддержало около 200 крупных представителей родов и племен (кыпчаки, найманы, мангыты, карлуки, конграты, канглы и др.). Однако, усобицы не прекращались в его государстве в течении всех сорока лет его правления (1428-1468 гг). Территория Восточного Дешт-и-Кыпчака оставалась политически раздробленной. Абулхаир хан только к середине 40-х годов XV века присоединил к своим владениям степные территории бывшего улуса Орда-Еджена, вплоть до Иртыша и северо-западного Прибалхашья. Наибольших усилий и времени потребовало от Абулхаира подчинение территорий Ак-Орды в ее южных регионах – при Сырдарье, районе Каратау и в низовьях Сырдарьи, в степях северного Приаралья, в междуречье Эмбы и Урала. Для похода против Тука-Тимуридов Абулхаир-хан собрал значительные войска. Главной причиной похода Абулхаир хана в район нижней Сырдарьи была не только династийная борьба, но и необходимость занять зимние пастбища в районе Сырдарьи и Приаралье. Захват низовий Сырдарьи мог открыть дорогу к городам Туркестана, столь важным для укрепления могущества кочевого государства.
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.
Відповідь:
В конце 20-х годов XV века на всей части степной территории Ак орды происходит смена правящей династии: власть в результате ожесточенной борьбы Чингизидов и кочевой знати переходит от наследников первого к наследникам второго. Возникновению и расширению этой борьбы ослабление и упадок Ак Орды, обусловленные многими причинами политического и социально-экономического порядка. Причины: продолжавшийся со второй половины XVI века распад Золотой Орды и агрессивная политика эмира Тимура и Тимуридов; утрата городов на Сырдарье в пору смут и усобиц в улусе Шайбанидов Ак Орде попытались расширить свои владения в сторону Центрального Казахстана и Приаралья, подчинить своей власти часть местного кочевого населения, правители Ногайской Орды. Вожди мангытов постоянно участвовали в событиях в ханстве Абулхаира в том числе и на Сырдарье. Войны и усобицы, разгоревшиеся в первой четверти XV века на территории Восточного Дешти-и-Кыпчака, выдвинули потомка Шайбана, сына Даулат-шайха – Султана Абулхаира, который после Шайбанида Джумадук-хана, в 1428 году был провозглашен ханом в области тура (Западная Сибирь). Абулхаира (ему было 17 лет) поддержало около 200 крупных представителей родов и племен (кыпчаки, найманы, мангыты, карлуки, конграты, канглы и др.). Однако, усобицы не прекращались в его государстве в течении всех сорока лет его правления (1428-1468 гг). Территория Восточного Дешт-и-Кыпчака оставалась политически раздробленной. Абулхаир хан только к середине 40-х годов XV века присоединил к своим владениям степные территории бывшего улуса Орда-Еджена, вплоть до Иртыша и северо-западного Прибалхашья. Наибольших усилий и времени потребовало от Абулхаира подчинение территорий Ак-Орды в ее южных регионах – при Сырдарье, районе Каратау и в низовьях Сырдарьи, в степях северного Приаралья, в междуречье Эмбы и Урала. Для похода против Тука-Тимуридов Абулхаир-хан собрал значительные войска. Главной причиной похода Абулхаир хана в район нижней Сырдарьи была не только династийная борьба, но и необходимость занять зимние пастбища в районе Сырдарьи и Приаралье. Захват низовий Сырдарьи мог открыть дорогу к городам Туркестана, столь важным для укрепления могущества кочевого государства.
Пояснення:
Правління Олега в Києві (882-912)
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.