В конце 20-х годов XV века на всей части степной территории Ак орды происходит смена правящей династии: власть в результате ожесточенной борьбы Чингизидов и кочевой знати переходит от наследников первого к наследникам второго. Возникновению и расширению этой борьбы ослабление и упадок Ак Орды, обусловленные многими причинами политического и социально-экономического порядка. Причины: продолжавшийся со второй половины XVI века распад Золотой Орды и агрессивная политика эмира Тимура и Тимуридов; утрата городов на Сырдарье в пору смут и усобиц в улусе Шайбанидов Ак Орде попытались расширить свои владения в сторону Центрального Казахстана и Приаралья, подчинить своей власти часть местного кочевого населения, правители Ногайской Орды. Вожди мангытов постоянно участвовали в событиях в ханстве Абулхаира в том числе и на Сырдарье. Войны и усобицы, разгоревшиеся в первой четверти XV века на территории Восточного Дешти-и-Кыпчака, выдвинули потомка Шайбана, сына Даулат-шайха – Султана Абулхаира, который после Шайбанида Джумадук-хана, в 1428 году был провозглашен ханом в области тура (Западная Сибирь). Абулхаира (ему было 17 лет) поддержало около 200 крупных представителей родов и племен (кыпчаки, найманы, мангыты, карлуки, конграты, канглы и др.). Однако, усобицы не прекращались в его государстве в течении всех сорока лет его правления (1428-1468 гг). Территория Восточного Дешт-и-Кыпчака оставалась политически раздробленной. Абулхаир хан только к середине 40-х годов XV века присоединил к своим владениям степные территории бывшего улуса Орда-Еджена, вплоть до Иртыша и северо-западного Прибалхашья. Наибольших усилий и времени потребовало от Абулхаира подчинение территорий Ак-Орды в ее южных регионах – при Сырдарье, районе Каратау и в низовьях Сырдарьи, в степях северного Приаралья, в междуречье Эмбы и Урала. Для похода против Тука-Тимуридов Абулхаир-хан собрал значительные войска. Главной причиной похода Абулхаир хана в район нижней Сырдарьи была не только династийная борьба, но и необходимость занять зимние пастбища в районе Сырдарьи и Приаралье. Захват низовий Сырдарьи мог открыть дорогу к городам Туркестана, столь важным для укрепления могущества кочевого государства.
Вельмишановний великий княже Ярославе! Звертаюсь до тебе з далекого XX століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Прочитала недавно п'єсу Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.
Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:
Да буде мир! І Богом я клянусь, Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру.
Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, «...в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє...». О, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. За честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. Ти наш батько. Ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради Батьківщини, як ти нам заповів: «І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!» Ми побачили, що «береться мудрість... із шукань і помилок гірких».
Навколо тебе були люди добрі і злі. Учений монах Сильвестр теж зробив велику справу для нашої держави, переклавши і переписавши багато рукописів. Молодь він виховував на ученні Христа: «Тільки Бог царів і царства судить. Лиш він один далеку бачить путь, якою йдуть царі і прості люди». Пригадуєш, як ти казав?
І добрій книзі більше я радію, Ніж золоту в коморі.
Мені боляче за наш народ, бо зараз мало хто шанує науку і культуру, книжки, за які ви платили золотими монетами, в які вкладали багато сил. Образ Микити підтверджує, що ви, наші предки, були людьми чесними, порядними, шляхетними, У розмові з Сильвестром Микита каже:
З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її.
Спочатку Микита ненавидів тебе, Ярославе за смерть свого батька. Але коли він зрозумів твою мету створення єдиної могутньої держави, то пробачив тебе. Із ворога Микита став твоїм вірним помічником і другом.
Ми, твої нащадки, дуже вдячні за мудрий життєвий досвід, який долетів до нас крізь віки. І ще не раз зустрінеться нам твій образ на сторінках
Відповідь:
В конце 20-х годов XV века на всей части степной территории Ак орды происходит смена правящей династии: власть в результате ожесточенной борьбы Чингизидов и кочевой знати переходит от наследников первого к наследникам второго. Возникновению и расширению этой борьбы ослабление и упадок Ак Орды, обусловленные многими причинами политического и социально-экономического порядка. Причины: продолжавшийся со второй половины XVI века распад Золотой Орды и агрессивная политика эмира Тимура и Тимуридов; утрата городов на Сырдарье в пору смут и усобиц в улусе Шайбанидов Ак Орде попытались расширить свои владения в сторону Центрального Казахстана и Приаралья, подчинить своей власти часть местного кочевого населения, правители Ногайской Орды. Вожди мангытов постоянно участвовали в событиях в ханстве Абулхаира в том числе и на Сырдарье. Войны и усобицы, разгоревшиеся в первой четверти XV века на территории Восточного Дешти-и-Кыпчака, выдвинули потомка Шайбана, сына Даулат-шайха – Султана Абулхаира, который после Шайбанида Джумадук-хана, в 1428 году был провозглашен ханом в области тура (Западная Сибирь). Абулхаира (ему было 17 лет) поддержало около 200 крупных представителей родов и племен (кыпчаки, найманы, мангыты, карлуки, конграты, канглы и др.). Однако, усобицы не прекращались в его государстве в течении всех сорока лет его правления (1428-1468 гг). Территория Восточного Дешт-и-Кыпчака оставалась политически раздробленной. Абулхаир хан только к середине 40-х годов XV века присоединил к своим владениям степные территории бывшего улуса Орда-Еджена, вплоть до Иртыша и северо-западного Прибалхашья. Наибольших усилий и времени потребовало от Абулхаира подчинение территорий Ак-Орды в ее южных регионах – при Сырдарье, районе Каратау и в низовьях Сырдарьи, в степях северного Приаралья, в междуречье Эмбы и Урала. Для похода против Тука-Тимуридов Абулхаир-хан собрал значительные войска. Главной причиной похода Абулхаир хана в район нижней Сырдарьи была не только династийная борьба, но и необходимость занять зимние пастбища в районе Сырдарьи и Приаралье. Захват низовий Сырдарьи мог открыть дорогу к городам Туркестана, столь важным для укрепления могущества кочевого государства.
Пояснення:
Звертаюсь до тебе з далекого XX століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Прочитала недавно п'єсу Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.
Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:
Да буде мир! І Богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь,
Хто осквернить насильством справу миру.
Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, «...в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє...». О, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. За честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. Ти наш батько. Ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради Батьківщини, як ти нам заповів: «І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!» Ми побачили, що «береться мудрість... із шукань і помилок гірких».
Навколо тебе були люди добрі і злі. Учений монах Сильвестр теж зробив велику справу для нашої держави, переклавши і переписавши багато рукописів. Молодь він виховував на ученні Христа: «Тільки Бог царів і царства судить. Лиш він один далеку бачить путь, якою йдуть царі і прості люди».
Пригадуєш, як ти казав?
І добрій книзі більше я радію,
Ніж золоту в коморі.
Мені боляче за наш народ, бо зараз мало хто шанує науку і культуру, книжки, за які ви платили золотими монетами, в які вкладали багато сил. Образ Микити підтверджує, що ви, наші предки, були людьми чесними, порядними, шляхетними, У розмові з Сильвестром Микита каже:
З пергаменту недовго зчистить ваду,
Лиш з совісті не зчистити її.
Спочатку Микита ненавидів тебе, Ярославе за смерть свого батька. Але коли він зрозумів твою мету створення єдиної могутньої держави, то пробачив тебе. Із ворога Микита став твоїм вірним помічником і другом.
Ми, твої нащадки, дуже вдячні за мудрий життєвий досвід, який долетів до нас крізь віки. І ще не раз зустрінеться нам твій образ на сторінках