Сказочная и солнечная Италия, изящный сапожок на тонком каблучке, страна-музей… О ней можно говорить часами, и всё сказанное будет комплиментом. Можно рассказать о белоснежных альпийских вершинах, гордых стражниках, хранящих покой жителей окрестных долин. А можно вспомнить о таинственных глубинах морей, яркие краски которых заставляют жалеть о том, что люди не могут жить под водой. Хорошо бы упомянуть и о памятниках культуры – свидетелях давних и нам непонятных времён. Отдельный разговор можно завести о кухне. Мы ведь до сих пор не понимаем, как можно «лопать» столько мучного и сохранять стройную фигуру. Не иначе, итальянцы владеют «тайными знаниями»! А делиться с остальной частью планеты не желают! И почему бы не припомнить песни? Самые красивые, самые мелодичные, самые тёплые и, вообще, самые-самые… Можно сказать всё это – и окажется мало! Италия – это не просто площадь, рельеф, история, государственный язык и население. Италия – это душа! И это песня! И это сказка! Язык цифр и фактов здесь не уместен. Она либо нравится, либо нет. Но всё на уровне чувств. Недаром художник всех времён ехали в Италию на отдых и оздоровление, а приезжали за вдохновением. Сотни шедевров были написаны в здешних широтах. И их продолжают писать. То ли воздух здесь какой-то особенный, то ли воды настояны вдохновением… Но здесь чувствуешь потребность творить: писать картины, рассказы об Италии, слагать песни и самому их насвистывать на ходу… Вы скажете: истории об Италии бывают разные и далеко не всегда сказочные. Скорее всего, вы будете правы. Но здесь в это верить не хочется. В каждом городе, каждом доме, каждом булыжнике хочется увидеть прекрасное. А потом прокричать об этом на весь мир. Пускай тебя услышат только соседи. Пускай они подумают: «а дома-то не все». Зато упоение обретёт контуры звука и станет чуть-чуть реальней. Мы не можем совершить поездку в Италию, мы не приготовим тальятеллу и минестроне. Мы даже не предложим послушать песни. А вот ощутить Италию вы сможете. Не ждите от рассказов фактов и конкретики, подключите шестое чувство – и слова обретут форму, а Италия станет ближе… совсем рядом… где-то на расстоянии мечты.
Внутрішньополітична боротьба в латиноамериканських країнах напередодні й під час Другої світової війни. Створення Організації Американських Держав. Демократичні революції у Гватемалі й Болівії
Внутрішньополітична боротьба в латиноамериканських країнах напередодні й під час Другої світової війни
З середини 30-х рр. XX ст. Л. А. стала об'єктом посиленої уваги і підривної діяльності держав "Осі", котрі, готуючись до світової війни, закупали в регіоні сільськогосподарські продукти і стратегічну сировину, в першу чергу нафту, кольорові метали, селітру.
Німецький капітал активізувався в економіці Аргентини, Бразилії, Парагваю, Перу, Чилі, здійснюючи зростаючий вплив на політику правлячих кіл цих країн. Користуючись наявністю там значної кількості німецьких іммігрантів, Берлін насаджував у регіоні фашистські організації й сприяв поширенню нацистської ідеології. Військова верхівка "Третього рейху" до того ж розглядала Бразилію та Аргентину, чия армія була озброєна і навчена за німецьким зразком, у якості важливого плацдарму для поширення свого впливу на всю Л. А. Тенденції до фашизації політичного життя окреслилися в Домініканській Республіці та Нікарагуа.
Але в Л. А. на той час ще не було місцевого монополістичного капіталу, тому й не могло сформуватися власного фашизму. Чимало представників латиноамериканських еліт, які надихались прикладом Німеччини та Італії, намагалися запозичити їхню ідеологію та терористичні методи, проте не були за своєю природою власне фашистськими. На спротив фашистській загрозі піднялися широкі кола громадськості.
В Аргентині радикали, соціалісти та кілька дрібних демократичних партій, що перемогли в березні 1936 р. на виборах до палати депутатів Конгресу, створили єдиний парламентський блок під назвою "Народний фронт". І хоча він через півроку внаслідок нерішучості керівництва розпався, влада заборонила діяльність Національної фашистської партії і т. зв. Трудового фронту, що діяли серед аргентинців німецького походження.
Але найбільших успіхів рух "Народного фронту" добився в Чилі, де у відповідь на урядову розправу над страйкуючими залізничниками було створено блок соціалістів, радикалів, комуністів і профспілок. На президентських виборах 25 жовтня 1938 р. його кандидат Педро Агірре Серда здобув упевнену перемогу і сформував уряд "Народного фронту". Він значно розширив демократичні свободи і права трудящих, підвищив зарплату, знизив ціни на продукти харчування, удосконалив систему соціального забезпечення, частину пустошів передав безземельним селянам. Але у зв'язку з початком Другої світової війни та розбіжностями всередині урядового блоку "Народний фронт" у січні 1941 р. розпався.
Внутрішньополітична боротьба в латиноамериканських країнах напередодні й під час Другої світової війни. Створення Організації Американських Держав. Демократичні революції у Гватемалі й Болівії
Внутрішньополітична боротьба в латиноамериканських країнах напередодні й під час Другої світової війни
З середини 30-х рр. XX ст. Л. А. стала об'єктом посиленої уваги і підривної діяльності держав "Осі", котрі, готуючись до світової війни, закупали в регіоні сільськогосподарські продукти і стратегічну сировину, в першу чергу нафту, кольорові метали, селітру.
Німецький капітал активізувався в економіці Аргентини, Бразилії, Парагваю, Перу, Чилі, здійснюючи зростаючий вплив на політику правлячих кіл цих країн. Користуючись наявністю там значної кількості німецьких іммігрантів, Берлін насаджував у регіоні фашистські організації й сприяв поширенню нацистської ідеології. Військова верхівка "Третього рейху" до того ж розглядала Бразилію та Аргентину, чия армія була озброєна і навчена за німецьким зразком, у якості важливого плацдарму для поширення свого впливу на всю Л. А. Тенденції до фашизації політичного життя окреслилися в Домініканській Республіці та Нікарагуа.
Але в Л. А. на той час ще не було місцевого монополістичного капіталу, тому й не могло сформуватися власного фашизму. Чимало представників латиноамериканських еліт, які надихались прикладом Німеччини та Італії, намагалися запозичити їхню ідеологію та терористичні методи, проте не були за своєю природою власне фашистськими. На спротив фашистській загрозі піднялися широкі кола громадськості.
В Аргентині радикали, соціалісти та кілька дрібних демократичних партій, що перемогли в березні 1936 р. на виборах до палати депутатів Конгресу, створили єдиний парламентський блок під назвою "Народний фронт". І хоча він через півроку внаслідок нерішучості керівництва розпався, влада заборонила діяльність Національної фашистської партії і т. зв. Трудового фронту, що діяли серед аргентинців німецького походження.
Але найбільших успіхів рух "Народного фронту" добився в Чилі, де у відповідь на урядову розправу над страйкуючими залізничниками було створено блок соціалістів, радикалів, комуністів і профспілок. На президентських виборах 25 жовтня 1938 р. його кандидат Педро Агірре Серда здобув упевнену перемогу і сформував уряд "Народного фронту". Він значно розширив демократичні свободи і права трудящих, підвищив зарплату, знизив ціни на продукти харчування, удосконалив систему соціального забезпечення, частину пустошів передав безземельним селянам. Але у зв'язку з початком Другої світової війни та розбіжностями всередині урядового блоку "Народний фронт" у січні 1941 р. розпався.
Объяснение: