Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
Абсолюти́зм (от лат. absolutos — безусловный) — период в истории Европы, когда существовала абсолютная монархия.
Абсолютная монархия — государственное устройство, при котором власть монарха не ограничена какими-либо учреждениями.
На протяжении почти всей истории многие государства были монархиями, хотя во время средних веков монарх зачастую должен был считаться с сословно-представительными органами (земские соборы в России, кортесы в Испании, генеральные штаты во Франции) . Начиная с эпохи Возрождения роль сословно-представительных органов постепенно падает, и к концу семнадцатого века во многих государствах Европы устанавливается абсолютная, то есть неограниченная монархия.
Во Франции абсолютизму благоприятствовали богословы, приписывающие верховной власти божественное происхождение, и юристы, признававшие за государями абсолютную власть древних римских императоров. Эта государственная форма достигла апогея своего развития при короле Людовике XIV, систематически осуществлявшем свой знаменитый принцип «Государство — это я» (фр. «L’Etat c’est moi»).
На протяжении всего девятнадцатого века, после Великой Французской Революции происходит процесс постепенной демократизации и ограничения власти монарха. Однако этот процесс проходил неравномерно, например в России абсолютная монархия просуществовала вплоть до двадцатого века.
С конца XV века в Европе идет переход к абсолютной монархии от сословно-представительной, такой форме правления, при которой верховная государственная власть по закону принадлежит монарху — королю, императору, царю. Юридическое обоснование своей власти монархи находили в восстановлении нормы римского права, которая была зафиксирована в VI веке в Кодексе византийского императора Юстиниана: «Воля императора имеет силу закона» . Государственный интерес становится для монарха высшим критерием в политике, в отличие от Средневековья, где критерием были сеньориально-вассальные династические интересы.
Абсолютизм имеет следующие черты: формирование институтов публичной власти — это созданный собственный бюрократический аппарат во дворе и на местах, постоянная наемная армия, налоговая и фискальная система, аппарат насилия-полиция, судебная система, унифицированное государственное право, происходит эволюция органов сословно-представительной монархии, при которой происходит ликвидация привилегий феодальной аристократии, и при которой сословные органы эволюционируют в структуры публичной власти — это Генеральные штаты во Франции, парламент в Англии, кортесы в Испании, ландтаги и рейхстаг в Германии, ригсдаг в Швеции, сеймы в Речи Посполитой, Земские соборы в России; также происходит изменение отношений государства и церкви — государство деспотично подчиняет себе церковь. Происходит также персонификация власти монарха в периоде т. н. раннего абсолютизма, при котором монархи олицетворяли власть, а далее происходит переход к бюрократическому абсолютизму. Идея абсолютной власти воспевалась в пиар-компаниях, в которых римские юристы, гуманисты, философы просвещали общество в данной актуальной идее.
Различают национальные централизованные государства, полиэтнические империи, территориальные княжества; то есть был региональный и универсалистский типы абсолютизма. Социальная база абсолютизма такова: феодальная аристократия переходит в придворную, рыцарство в дворянство (80 % средневекового рыцарства разорилось, появились миллионы бродяг-нищих! [источник не указан 269 дней]) , духовенство в чиновников [источник не указан 269 дней] , крестьяне и бюргеры в налоговые классы: это период социального регулирования. Происходит территориальная консолидация и формирование территории национальных государств. Сепаратизм боролся с централизацией, это были гражданские и общеевропейские войны, и в 1648 году впервые сложилась новая система европейских связей по Вестфальскому миру.
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
Абсолютная монархия — государственное устройство, при котором власть монарха не ограничена какими-либо учреждениями.
На протяжении почти всей истории многие государства были монархиями, хотя во время средних веков монарх зачастую должен был считаться с сословно-представительными органами (земские соборы в России, кортесы в Испании, генеральные штаты во Франции) . Начиная с эпохи Возрождения роль сословно-представительных органов постепенно падает, и к концу семнадцатого века во многих государствах Европы устанавливается абсолютная, то есть неограниченная монархия.
Во Франции абсолютизму благоприятствовали богословы, приписывающие верховной власти божественное происхождение, и юристы, признававшие за государями абсолютную власть древних римских императоров. Эта государственная форма достигла апогея своего развития при короле Людовике XIV, систематически осуществлявшем свой знаменитый принцип «Государство — это я» (фр. «L’Etat c’est moi»).
На протяжении всего девятнадцатого века, после Великой Французской Революции происходит процесс постепенной демократизации и ограничения власти монарха. Однако этот процесс проходил неравномерно, например в России абсолютная монархия просуществовала вплоть до двадцатого века.
С конца XV века в Европе идет переход к абсолютной монархии от сословно-представительной, такой форме правления, при которой верховная государственная власть по закону принадлежит монарху — королю, императору, царю. Юридическое обоснование своей власти монархи находили в восстановлении нормы римского права, которая была зафиксирована в VI веке в Кодексе византийского императора Юстиниана: «Воля императора имеет силу закона» . Государственный интерес становится для монарха высшим критерием в политике, в отличие от Средневековья, где критерием были сеньориально-вассальные династические интересы.
Абсолютизм имеет следующие черты: формирование институтов публичной власти — это созданный собственный бюрократический аппарат во дворе и на местах, постоянная наемная армия, налоговая и фискальная система, аппарат насилия-полиция, судебная система, унифицированное государственное право, происходит эволюция органов сословно-представительной монархии, при которой происходит ликвидация привилегий феодальной аристократии, и при которой сословные органы эволюционируют в структуры публичной власти — это Генеральные штаты во Франции, парламент в Англии, кортесы в Испании, ландтаги и рейхстаг в Германии, ригсдаг в Швеции, сеймы в Речи Посполитой, Земские соборы в России; также происходит изменение отношений государства и церкви — государство деспотично подчиняет себе церковь. Происходит также персонификация власти монарха в периоде т. н. раннего абсолютизма, при котором монархи олицетворяли власть, а далее происходит переход к бюрократическому абсолютизму. Идея абсолютной власти воспевалась в пиар-компаниях, в которых римские юристы, гуманисты, философы просвещали общество в данной актуальной идее.
Различают национальные централизованные государства, полиэтнические империи, территориальные княжества; то есть был региональный и универсалистский типы абсолютизма. Социальная база абсолютизма такова: феодальная аристократия переходит в придворную, рыцарство в дворянство (80 % средневекового рыцарства разорилось, появились миллионы бродяг-нищих! [источник не указан 269 дней]) , духовенство в чиновников [источник не указан 269 дней] , крестьяне и бюргеры в налоговые классы: это период социального регулирования. Происходит территориальная консолидация и формирование территории национальных государств. Сепаратизм боролся с централизацией, это были гражданские и общеевропейские войны, и в 1648 году впервые сложилась новая система европейских связей по Вестфальскому миру.