Карл Великий родился 2 апреля 742 года. Сведения о месте, где он появился на свет, противоречивы: указываются замки Ингельхайм близ Майнца и Карлхайм под Мюнхеном, а также Аахен и Зальцбург. Карл был старшим сыном Пипина Короткого и внуком Карла Мартелла, победителя арабов при Пуатье в 732 году.
Отличаясь с самых ранних лет крепким здоровьем, неустрашимостью и кротким нравом, а также охотой к учению и выдающимся умом, Карл еще в детстве был объявлен своим отцом наследником престола - ему было всего 12 лет, когда была проведена церемония помазания. С этого времени он сопровождал отца в походах и знакомился с делами управления. Необыкновенные природные дали юному наследнику возможность не только усвоить то, чему его учили, но и проявить известную самостоятельность. Благодаря этому, он еще юношей сделался прямым Пипина Короткого.
Когда 24 сентября 768 года Пипин умер, королевство, согласно его воле, досталось двум сыновьям, Карлу и Карломану. Но Карломан внезапно умер в декабре 771 году, и Карл стал единоличным правителем.
За всё время правления Карла было совершено 53 похода, 27 из которых возглавлял лично он. Самые длинные войны в правление Карла, Саксонские, затянулись более чем на 30 лет. В результате Саксония прочно вошла в состав империи Карла Великого. В 788 году в империю включена Бавария: Баварский герцог Тассилон III сдался Карлу. В 789-806 годах на востоке Карл воюет со славянами; в 791-799 годах – с аварами.
Этими завоеваниями Карл образовывал Священную Римскую империю. В Рождество 800 года папа Римский Лев III провозгласил Карла императором Священной Римской империи и возложил на его голову корону. Прозвище «Великий» Карл получил ещё при жизни.
1. Слабкість системи була зумовлена тим, що її творці поставили надто багато держав і народів у таке становище, у якому вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявилися милосердними переможцями. Весь тягар повоєнних змін було покладено на переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у розв'язанні війни. Умови миру здавалися ще більш несправедливими цих народів, оскільки їхні країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилася, коли жодного солдата Антанти так і не ступив на територію Німеччини.
2. Версальсько-Вашингтонська система не призвела до послаблення націоналізму і вирішила питання кордонів. Проголосивши принцип самовизначення народів як основу для національно-державного розмежування, переможці неодноразово порушували його самі та заплющували очі на те, коли його порушували інші. За такого переділу кордонів у багатьох країнах виникли райони компактного проживання національних меншин, які потрапили туди в більшості випадків не з власної волі: німці — до Чехословаччини, Франції, Бельгії та Польщі, угорці — до Чехословаччини, Югославії та Румунії, українці — до Польщі, Румунії , Чехословаччину тощо. Версальсько-Вашингтонська система не могла розраховувати на підтримку цих народів Поза Версальсько-Вашингтонською системою залишилася Росія, яка перетворилася на значний дестабілізуючий фактор. Для держав Антанти Росія була передусім зрадницею, яка уклала сепаратний мир із ворогом (Брестський світ від 3 березня 1918 р.). До того ж, більшовизм викликав у країн Антанти ворожість, яка призвела до інтервенції до Росії (1918—1922 рр.), а після її провалу — до ізоляції Росії на міжнародній арені.
3. Серйозним недоліком Версальсько-Вашингтонської системи також були гарантії її збереження. Нові політичні лідери, які прийшли до влади у США, Англії, а згодом і Франції, прагнули відмежуватися від закладеної їхніми попередниками несправедливості. Першим сигналом уразливості системи стало рішення конгресу США не ратифікувати Версальський договір (1921 р. США уклали окремий договір з Німеччиною, що включав усі положення Версальського договору). Водночас, Конгрес США анулював франко-американський договір про взаємодо . Англія, за прикладом США, теж анулювала договір із Францією. У таких умовах Франція, щоб зберегти своє домінуюче становище над Німеччиною, пішла створення союзу східноєвропейських держав, зацікавлених у збереженні Версальської системи. До того ж ці держави мали стати й «санітарним кордоном» із Радянським Союзом. Так було в 1921 р. Франція уклала політичний пакт і військову конвенцію з Польщею. У 1920-1921 рр. за підтримки Франції Чехословаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту. Таким чином, Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, який на деякий час став гарантом збереження Версальської системи. Висновок: Версальсько-Вашингтонська система не забезпечила безпеку у світі і впала з початком Другої світової війни.
Карл Великий родился 2 апреля 742 года. Сведения о месте, где он появился на свет, противоречивы: указываются замки Ингельхайм близ Майнца и Карлхайм под Мюнхеном, а также Аахен и Зальцбург. Карл был старшим сыном Пипина Короткого и внуком Карла Мартелла, победителя арабов при Пуатье в 732 году.
Отличаясь с самых ранних лет крепким здоровьем, неустрашимостью и кротким нравом, а также охотой к учению и выдающимся умом, Карл еще в детстве был объявлен своим отцом наследником престола - ему было всего 12 лет, когда была проведена церемония помазания. С этого времени он сопровождал отца в походах и знакомился с делами управления. Необыкновенные природные дали юному наследнику возможность не только усвоить то, чему его учили, но и проявить известную самостоятельность. Благодаря этому, он еще юношей сделался прямым Пипина Короткого.
Когда 24 сентября 768 года Пипин умер, королевство, согласно его воле, досталось двум сыновьям, Карлу и Карломану. Но Карломан внезапно умер в декабре 771 году, и Карл стал единоличным правителем.
За всё время правления Карла было совершено 53 похода, 27 из которых возглавлял лично он. Самые длинные войны в правление Карла, Саксонские, затянулись более чем на 30 лет. В результате Саксония прочно вошла в состав империи Карла Великого. В 788 году в империю включена Бавария: Баварский герцог Тассилон III сдался Карлу. В 789-806 годах на востоке Карл воюет со славянами; в 791-799 годах – с аварами.
Этими завоеваниями Карл образовывал Священную Римскую империю. В Рождество 800 года папа Римский Лев III провозгласил Карла императором Священной Римской империи и возложил на его голову корону. Прозвище «Великий» Карл получил ещё при жизни.
Объяснение:
1. Слабкість системи була зумовлена тим, що її творці поставили надто багато держав і народів у таке становище, у якому вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявилися милосердними переможцями. Весь тягар повоєнних змін було покладено на переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у розв'язанні війни. Умови миру здавалися ще більш несправедливими цих народів, оскільки їхні країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилася, коли жодного солдата Антанти так і не ступив на територію Німеччини.
2. Версальсько-Вашингтонська система не призвела до послаблення націоналізму і вирішила питання кордонів. Проголосивши принцип самовизначення народів як основу для національно-державного розмежування, переможці неодноразово порушували його самі та заплющували очі на те, коли його порушували інші. За такого переділу кордонів у багатьох країнах виникли райони компактного проживання національних меншин, які потрапили туди в більшості випадків не з власної волі: німці — до Чехословаччини, Франції, Бельгії та Польщі, угорці — до Чехословаччини, Югославії та Румунії, українці — до Польщі, Румунії , Чехословаччину тощо. Версальсько-Вашингтонська система не могла розраховувати на підтримку цих народів Поза Версальсько-Вашингтонською системою залишилася Росія, яка перетворилася на значний дестабілізуючий фактор. Для держав Антанти Росія була передусім зрадницею, яка уклала сепаратний мир із ворогом (Брестський світ від 3 березня 1918 р.). До того ж, більшовизм викликав у країн Антанти ворожість, яка призвела до інтервенції до Росії (1918—1922 рр.), а після її провалу — до ізоляції Росії на міжнародній арені.
3. Серйозним недоліком Версальсько-Вашингтонської системи також були гарантії її збереження. Нові політичні лідери, які прийшли до влади у США, Англії, а згодом і Франції, прагнули відмежуватися від закладеної їхніми попередниками несправедливості. Першим сигналом уразливості системи стало рішення конгресу США не ратифікувати Версальський договір (1921 р. США уклали окремий договір з Німеччиною, що включав усі положення Версальського договору). Водночас, Конгрес США анулював франко-американський договір про взаємодо . Англія, за прикладом США, теж анулювала договір із Францією. У таких умовах Франція, щоб зберегти своє домінуюче становище над Німеччиною, пішла створення союзу східноєвропейських держав, зацікавлених у збереженні Версальської системи. До того ж ці держави мали стати й «санітарним кордоном» із Радянським Союзом. Так було в 1921 р. Франція уклала політичний пакт і військову конвенцію з Польщею. У 1920-1921 рр. за підтримки Франції Чехословаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту. Таким чином, Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, який на деякий час став гарантом збереження Версальської системи. Висновок: Версальсько-Вашингтонська система не забезпечила безпеку у світі і впала з початком Другої світової війни.