Много раз они прорывались в Галлию, и в IV в. некоторые из них, с
неохотного одобрения римских командующих, поселились к западу от Рейна.
А вот вдоль длинной дунайской границы империи приходилось иметь дело с менее грозными врагами – по крайней мере до конца IV в. Вскоре после 270 г. римляне ушли из своей провинции Дакия (современная Румыния), и эта территория была захвачена готами. Готы, возможно, пришли из Скандинавии, но им пришлось пройти огромное расстояние на юго-восток: они поселились у Черного моря незадолго до III в. Здесь готы разделились на две основные группы: визиготы, обосновавшиеся между Дунаем и Днестром, и остроготы, осевшие на северо-востоке от Днестра. Обоим народам предстояли еще далекие странствия, и они сыграли огромную роль в преобразовании старой империи: остроготы – оккупировав Италию, а визиготы – поселившись в южной Галлии и позднее в Испании. Однако еще до этого они совершили два «подвига», которыми и прославились германские варвары. В 378 г., после того как под растущим давлением гуннов им позволили поселиться в империи, они разбили римские легионы в битве при Адрианополе. Еще более известен тот факт, что в 410 г. под предводительством своего короля Алариха готы вторглись в центральную Италию, осадили Рим и захватили город. Для многих людей того времени весть о падении Рима пред северными захватчиками, казалось, предвещала конец мира, и последующие поколения вплоть до сего дня придерживались той же точки зрения. На самом деле взятие Рима было достаточно незначительным событием даже только в политическом и военном аспекте римско-германских отношений. Однако его психологическое воздействие было огромно. Обычно считается, что Аларих и его воины в 410 г. уничтожили город. На самом деле погибло не так уж много жителей: были разграблены и разрушены в основном дома аристократии. Древние здания Рима не слишком пострадали, а то, что Аларих был христианином храмы.
Гай Ю́лій Це́зар (лат. Gaius Iulius Caesar; 12/13 липня 100 до н. е. — 15 березня 44 до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Римський консул (59, 48, 46, 45 і 44 до н.е), диктатор (49, 48—47 і 46—44 до н. е.), великий понтифік (з 63 до н. е.). Один із найвидатніших полководців античності. Докорінно змінив політично-суспільний і культурний ландшафт стародавнього Середземномор'я і Західної Європи. Представник римського патриціанського роду Юліїв.
Объяснение:
Народився у Римі, Римська республіка. Послідовно домігся всіх ординарних римських посад. Заробив собі ім'я на боротьбі з консервативними сенаторами оптиматами. Організував перший тріумвірат разом із Помпеєм і Крассом (60 до н. е.). Більше восьми років провів у Галльській війні (з 58 до н. е.), приєднавши до республіки Галлію, західний берег Рейну і частину Британії. Розпочав громадянську війну (49—45 до н. е.) через протистояння з Сенатом. Розбив опозицію на чолі з Помпеєм в Італії, Іспанії (двічі), Греції та Африці, а також розгромив війська їхніх союзників у Єгипті та Понті. Після перемоги став диктатором. Прийняв почесний титул «імператора», що став частиною його імені, однак відмовився від влади стародавніх римських царів. Провів ряд важливих реформ. Убитий в Римі сенаторами-заколотниками на чолі з Брутом. Його племінник Октавіан Август отримав за заповітом більшу частину спадщини і згодом став першим римським імператором. До Цезаря по-різному ставилися при житті, і ця традиція збереглася в Римській імперії: його ім'я всіляко відбілювали прихильники правителів, а опозиціонери вихваляли його жертв і змовників. Дуже популярною була особистість Цезаря в Середні століття і в Новий час. Крім політичної і військової діяльності, Цезар відомий і як літератор. Завдяки простоті та ясності стилю, його твори вважаються класикою давньоримської літератури і використовуються при навчанні латинської мови. Від імені Юлія Цезаря походять титули цісар, кайзер та цар, а також назва сьомого місяця року (українською — липня) в багатьох європейських мовах (наприклад, англійською — англ. July).
ответ: Да это ПРАВДА
Объяснение:
Много раз они прорывались в Галлию, и в IV в. некоторые из них, с
неохотного одобрения римских командующих, поселились к западу от Рейна.
А вот вдоль длинной дунайской границы империи приходилось иметь дело с менее грозными врагами – по крайней мере до конца IV в. Вскоре после 270 г. римляне ушли из своей провинции Дакия (современная Румыния), и эта территория была захвачена готами. Готы, возможно, пришли из Скандинавии, но им пришлось пройти огромное расстояние на юго-восток: они поселились у Черного моря незадолго до III в. Здесь готы разделились на две основные группы: визиготы, обосновавшиеся между Дунаем и Днестром, и остроготы, осевшие на северо-востоке от Днестра. Обоим народам предстояли еще далекие странствия, и они сыграли огромную роль в преобразовании старой империи: остроготы – оккупировав Италию, а визиготы – поселившись в южной Галлии и позднее в Испании. Однако еще до этого они совершили два «подвига», которыми и прославились германские варвары. В 378 г., после того как под растущим давлением гуннов им позволили поселиться в империи, они разбили римские легионы в битве при Адрианополе. Еще более известен тот факт, что в 410 г. под предводительством своего короля Алариха готы вторглись в центральную Италию, осадили Рим и захватили город. Для многих людей того времени весть о падении Рима пред северными захватчиками, казалось, предвещала конец мира, и последующие поколения вплоть до сего дня придерживались той же точки зрения. На самом деле взятие Рима было достаточно незначительным событием даже только в политическом и военном аспекте римско-германских отношений. Однако его психологическое воздействие было огромно. Обычно считается, что Аларих и его воины в 410 г. уничтожили город. На самом деле погибло не так уж много жителей: были разграблены и разрушены в основном дома аристократии. Древние здания Рима не слишком пострадали, а то, что Аларих был христианином храмы.
Гай Ю́лій Це́зар (лат. Gaius Iulius Caesar; 12/13 липня 100 до н. е. — 15 березня 44 до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Римський консул (59, 48, 46, 45 і 44 до н.е), диктатор (49, 48—47 і 46—44 до н. е.), великий понтифік (з 63 до н. е.). Один із найвидатніших полководців античності. Докорінно змінив політично-суспільний і культурний ландшафт стародавнього Середземномор'я і Західної Європи. Представник римського патриціанського роду Юліїв.
Объяснение:
Народився у Римі, Римська республіка. Послідовно домігся всіх ординарних римських посад. Заробив собі ім'я на боротьбі з консервативними сенаторами оптиматами. Організував перший тріумвірат разом із Помпеєм і Крассом (60 до н. е.). Більше восьми років провів у Галльській війні (з 58 до н. е.), приєднавши до республіки Галлію, західний берег Рейну і частину Британії. Розпочав громадянську війну (49—45 до н. е.) через протистояння з Сенатом. Розбив опозицію на чолі з Помпеєм в Італії, Іспанії (двічі), Греції та Африці, а також розгромив війська їхніх союзників у Єгипті та Понті. Після перемоги став диктатором. Прийняв почесний титул «імператора», що став частиною його імені, однак відмовився від влади стародавніх римських царів. Провів ряд важливих реформ. Убитий в Римі сенаторами-заколотниками на чолі з Брутом. Його племінник Октавіан Август отримав за заповітом більшу частину спадщини і згодом став першим римським імператором. До Цезаря по-різному ставилися при житті, і ця традиція збереглася в Римській імперії: його ім'я всіляко відбілювали прихильники правителів, а опозиціонери вихваляли його жертв і змовників. Дуже популярною була особистість Цезаря в Середні століття і в Новий час. Крім політичної і військової діяльності, Цезар відомий і як літератор. Завдяки простоті та ясності стилю, його твори вважаються класикою давньоримської літератури і використовуються при навчанні латинської мови. Від імені Юлія Цезаря походять титули цісар, кайзер та цар, а також назва сьомого місяця року (українською — липня) в багатьох європейських мовах (наприклад, англійською — англ. July).