Митрополит Андрей Шептицький (в миру Роман Марія Александр Шептицький, 29 липня 1865, село Прилбичі, Королівство Галичини і Лодомерії, Австрійська імперія - 1 листопада 1944 року, Львів, УРСР) - український релігійний діяч, граф. Єпископ Української греко-католицької церкви; з 17 січня 1901 року і до смерті - Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський - предстоятель Української греко-католицької церкви. Належав до знатного західноукраїнському роду Шептицьких. Доктор права. Мав прізвиська: Український Мойсей, Духовний будівельник, Лідер української нації, Великий мітрополіт.За час свого служіння значно розширив греко-католицьку церкву як на Україні, так і за кордоном.
Студентське життя у багатьох, як правило, асоціюється з гуртожитком, зубрінням, напівголодним існуванням і, звичайно, веселощами. Якщо звернутися до періоду Середньовіччя і пізніших епох, то стає ясно, що все не так вже й змінилося. Ось тільки за провини учнів карали батогами, а обряд посвячення в студенти більше нагадував знущання.
Вважалося, що заняття краще запам’ятовуються, якщо студента періодично бити. Збереглося дуже багато середньовічних посібників, в яких учнів рекомендувалося пороти, бити батогом або тягати за вуха. Перепадало і деяким особам королівської крові. Хоча у англійських принців, які не виявляли великої ретельності, поруч завжди знаходилися хлопчики для биття, які брали на себе весь гнів викладачів.
Традиція посвяти у студенти була дуже популярна і в Середньовіччі, і в більш пізні епохи. У посібнику для студентів «Manuale Scolarium», датованим кінцем XV століття, наводиться опис процедури посвячення молодого юнака, що більше нагадує знущання. Його били, стригли нігті тупими ножицями, змушували пити сечу. Весело було всім, крім того, над ким знущалися.
На лекціях також було місце для веселощів. Одного разу, в XVI столітті в Оксфорді, після чергової пиятики студент заснув прямо на занятті. Знаменитий поет Річард Корбет, який був викладачем в університеті, порізав на шматки шовкові панчохи сплячого.
Дуже часто тяга до знань призводила до того, що студенти, які не задовольнившись практикумом по анатомії вдень, відправлялися викопувати трупи вночі, щоб продовжити вивчення людського тіла. Деякі крали трупи ще «тепленькими», тобто прямо з шибениці. У Монпельє (Франція), наприклад, існувала ціла мережа інформаторів, які завжди знали, коли і де відбудуться похорони.
Німецький письменник Томас Платтер Старший, який жив у XVI столітті, розповідав, як будучи студентом, крав свежозакопані трупи з кладовища, тим самим доводячи до сказу доглядачів. Доходило до того, що охоронці, побачивши когось біля могил, стріляли з арбалетів без попередження.
Мабуть, в усі часи студенти любили повеселитися і випити. У «Довіднику прекрасного студента», датованого 1495 роком, описуються обмеження для учнів. Заборонялося проводити ніч поза домом, купатися по понеділках, ходити на базари по середах, говорити дурниці тощо. За провину студентів знову ж пороли.
Митрополит Андрей Шептицький (в миру Роман Марія Александр Шептицький, 29 липня 1865, село Прилбичі, Королівство Галичини і Лодомерії, Австрійська імперія - 1 листопада 1944 року, Львів, УРСР) - український релігійний діяч, граф. Єпископ Української греко-католицької церкви; з 17 січня 1901 року і до смерті - Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський - предстоятель Української греко-католицької церкви. Належав до знатного західноукраїнському роду Шептицьких. Доктор права. Мав прізвиська: Український Мойсей, Духовний будівельник, Лідер української нації, Великий мітрополіт.За час свого служіння значно розширив греко-католицьку церкву як на Україні, так і за кордоном.
Студентське життя у багатьох, як правило, асоціюється з гуртожитком, зубрінням, напівголодним існуванням і, звичайно, веселощами. Якщо звернутися до періоду Середньовіччя і пізніших епох, то стає ясно, що все не так вже й змінилося. Ось тільки за провини учнів карали батогами, а обряд посвячення в студенти більше нагадував знущання.
Вважалося, що заняття краще запам’ятовуються, якщо студента періодично бити. Збереглося дуже багато середньовічних посібників, в яких учнів рекомендувалося пороти, бити батогом або тягати за вуха. Перепадало і деяким особам королівської крові. Хоча у англійських принців, які не виявляли великої ретельності, поруч завжди знаходилися хлопчики для биття, які брали на себе весь гнів викладачів.
Традиція посвяти у студенти була дуже популярна і в Середньовіччі, і в більш пізні епохи. У посібнику для студентів «Manuale Scolarium», датованим кінцем XV століття, наводиться опис процедури посвячення молодого юнака, що більше нагадує знущання. Його били, стригли нігті тупими ножицями, змушували пити сечу. Весело було всім, крім того, над ким знущалися.
На лекціях також було місце для веселощів. Одного разу, в XVI столітті в Оксфорді, після чергової пиятики студент заснув прямо на занятті. Знаменитий поет Річард Корбет, який був викладачем в університеті, порізав на шматки шовкові панчохи сплячого.
Дуже часто тяга до знань призводила до того, що студенти, які не задовольнившись практикумом по анатомії вдень, відправлялися викопувати трупи вночі, щоб продовжити вивчення людського тіла. Деякі крали трупи ще «тепленькими», тобто прямо з шибениці. У Монпельє (Франція), наприклад, існувала ціла мережа інформаторів, які завжди знали, коли і де відбудуться похорони.
Німецький письменник Томас Платтер Старший, який жив у XVI столітті, розповідав, як будучи студентом, крав свежозакопані трупи з кладовища, тим самим доводячи до сказу доглядачів. Доходило до того, що охоронці, побачивши когось біля могил, стріляли з арбалетів без попередження.
Мабуть, в усі часи студенти любили повеселитися і випити. У «Довіднику прекрасного студента», датованого 1495 роком, описуються обмеження для учнів. Заборонялося проводити ніч поза домом, купатися по понеділках, ходити на базари по середах, говорити дурниці тощо. За провину студентів знову ж пороли.