1565— 1572 — опричнина ивана грозного. начало системного политического и кризиса в россии.
1569 — люблинская уния польского королевства и великого княжества литовского. образование речи посполитой.
1581 — убийство иваном грозным в припадке гнева старшего сына ивана ивановича.
1583 — плюсское перемирие со швецией. неудачное окончание 25— летней ливонской войны.
1584,18 марта — смерть ивана грозного за игрой в шахматы, вступление на престол федора ивановича.
1591 — смерть в угличе при неясных обстоятельствах младшего сына ивана грозного юного царевича дмитрия.
1598 — смерть федора ивановича, прекращение династии рюриковичей, избрание царем на земском соборе боярина бориса федоровича годунова, шурина покойного царя.
1601— 1603 — голод, неурожай, колоссальный (более чем в 100 раз) рост цен.
1602 — появление в литве первого самозванца, выдававшего себя за чудесно спасшегося царевича дмитрия.
1604 — поход лжедмитрия i на москву.
1605,13 апреля — внезапная смерть бориса годунова: кровь полилась у царя из носа и ушей.
1605, июнь — торжественное вступление лжедмитрия i в москву, убийство 16— летнего царевича федора борисовича годунова и его матери.
1606,17 мая — восстание в москве против лжедмитрия i, убийство самозванца.
1606— 1610 — правление «боярского царя» василия ивановича шуйского.
1606 — 1607 — восстание под руководством «воеводы царя дмитрия» ивана болотникова.
1608 — поход на москву лжедмитрия ii: самозванец осаждал столицу 21 месяц.
1609 — договор василия шуйского со швецией о военной , открытое вмешательство польского короля сигизмунда iii в дела, осада смоленска.
1610 — убийство лжедмитрия ii, загадочная смерть талантливого полководца михаила скопина — шуйского, поражение от польско — литовских войск под клушином, свержение с престола василия шуйского и насильное пострижение его в монахи.
1610, август — вступление войск гетмана жолкевского в москву, призвание на престол королевича владислава.
1611— создание первого ополчения рязанским дворянином прокопием ляпуновым, неудачная попытка освободить москву, захват новгорода и поляками смоленска.
1611, осень — создание второго ополчения во главе с нижегородским посадским старостой кузьмой мининым и князем дмитрием .
1612, весна — второе ополчение двинулось к ярославлю, создание « совета всея земли» .
1612, лето — соединение второго и остатков первого ополчения у москвы.
1612, август — отражение попытки гетмана ходкевича пробиться к осажденному в кремле польско-— литовскому гарнизону.
1612, конец октября — освобождение москвы от захватчиков.
1613, 21 февраля — избрание царем михаила федоровича романова, начало новой правящей династии.
1614 — выдача и казнь атамана ивана заруцкого и малолетнего сына лжедмитрия ii и марины мнишек.
1617 — столбовский мир со швецией, возвращение новгородской земли.
1617 — 1618 — неудачный поход королевича владислава на москву, деулинское перемирие с речью посполитой, сохранение под властью поляков и «литовских людей» смоленска и чернигова.
1619 — возвращение из польско — литовского плена патриарха филарета, отца царя михаила федоровича, ставшего соправителем сына (вплоть до смерти в 1633 году) .
1632 — начало смоленской войны между россией и речью посполитой, смерть короля сигизмунда iii, вступление на польско — литовский престол владислава iv.
1634 — окончание смоленской войны, поляновский мирный договор, сохранение смоленска под властью речи посполитой, отказ владислава iv от престола и признание им царских прав михаила федоровича.
итоги:
1. общее число погибших равно одной трети населения.
2. катастрофа, разрушена система финансов, транспортные коммуникации, огромные территории выведены из сх оборота.
4. ослабление отечественных купцов и предпринимателей и усиление иностранных купцов.
5. появление новой царской династии 7 февраля 1613 земский собор избрал 16-летнего михаила романова. первые представители династии (м. ф. романов - 1613-1645, а. м. романов - 1645-1676, ф. а. романов - 1676-1682). они должны были решать 3 главных проблемы - восстановление единства территорий, восстановление государственного механизма и .
єлизавета була 5-м й останнім монархом із династії тюдорів, донькою короля генріха viii. при народженні єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви анни болейн, була оголошена незаконнонародженою. можливо саме через це її брат едуард vi позбавив сестру спадку. проте його заповіт був анульований третім законом про спадщину, виданим ійським парламентом 1543 року, який зробив єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті марії i кривавої без спадкоємця. під час правління марії i, єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти марії i, та і протестантській церкві.
єлизавета спиралася в своєму правлінні на королівську раду, в якій тоді засідали провідні політики свого часу на чолі з радником вільямом сесілом, 1-им бароном берґлі. одним з її перших політичних досягнень була підтримка відокремлення ійської протестантської церкви від риму, і проголошення монарха ії її верховним опікуном (акт про верховність 1558 року). церковний порядок, запроваджений єлизаветою, строго дотримувався під час її правління й пізніше переріс у теперішню іканську церкву. очікувалось, що єлизавета вийде заміж і народить спадкоємця роду тюдорів, але незважаючи на часті звернення парламенту, вона відмовлялася. мотиви цього вибору невідомі й стали темою численних дискусій. з часом незайманість єлизавети принесла їй славу й стала приводом для культу особи, свідченням чого стали тогочасні портрети, пишні заходи та література.
за стилем правління єлизавета i була стриманішою ніж інші тюдорські монархи. одним з її девізів був «лат. video et taceo» («. see but silent») — «бачу, але мовчу». ця стратегія, яку не завжди схвалювали її радники, часто рятувала королеву від невигідних політичних та подружніх союзів. незважаючи на її обережність у міжнародних відносинах та не надто завзяту підтримку кількох безрезультатних і незграбних військових кампаній у нідерландах, франції та ірландії, перемога над іспанською армадоюназавжди пов'язала її ім'я з однією з грандіозних звитяг в ійській історії. уже через 20 років після її смерті єлизавету вважали правителькою золотої доби — ставлення, яке і досі домінує у ійців. правління єлизавети відоме як єлизаветинська ера, що відома, передусім, розквітом ійської драматургії на чолі з вільямом шекспіром і крістофером марлоу та доблестю ійських мореплавців, серед яких вирізнялися такі шукачі пригод, як френсіс дрейк.
оцінки деяких істориків стриманіші. вони часто змальовують єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, якій, проте, надзвичайно щастило. ближче до кінця її правління економічні та військові проблеми послабили її популярність настільки, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. єлизавета вважається харизматичною виконавицею ролі королеви і неймовірно живучим політиком у період слабкої і ї монархічної влади в ії, і коли у сусідніх країнах монархи боролись за виживання, як, наприклад, суперниця єлизавети, марія стюарт.
смутное время. хронология событий.
1565— 1572 — опричнина ивана грозного. начало системного политического и кризиса в россии.
1569 — люблинская уния польского королевства и великого княжества литовского. образование речи посполитой.
1581 — убийство иваном грозным в припадке гнева старшего сына ивана ивановича.
1583 — плюсское перемирие со швецией. неудачное окончание 25— летней ливонской войны.
1584,18 марта — смерть ивана грозного за игрой в шахматы, вступление на престол федора ивановича.
1591 — смерть в угличе при неясных обстоятельствах младшего сына ивана грозного юного царевича дмитрия.
1598 — смерть федора ивановича, прекращение династии рюриковичей, избрание царем на земском соборе боярина бориса федоровича годунова, шурина покойного царя.
1601— 1603 — голод, неурожай, колоссальный (более чем в 100 раз) рост цен.
1602 — появление в литве первого самозванца, выдававшего себя за чудесно спасшегося царевича дмитрия.
1604 — поход лжедмитрия i на москву.
1605,13 апреля — внезапная смерть бориса годунова: кровь полилась у царя из носа и ушей.
1605, июнь — торжественное вступление лжедмитрия i в москву, убийство 16— летнего царевича федора борисовича годунова и его матери.
1606,17 мая — восстание в москве против лжедмитрия i, убийство самозванца.
1606— 1610 — правление «боярского царя» василия ивановича шуйского.
1606 — 1607 — восстание под руководством «воеводы царя дмитрия» ивана болотникова.
1608 — поход на москву лжедмитрия ii: самозванец осаждал столицу 21 месяц.
1609 — договор василия шуйского со швецией о военной , открытое вмешательство польского короля сигизмунда iii в дела, осада смоленска.
1610 — убийство лжедмитрия ii, загадочная смерть талантливого полководца михаила скопина — шуйского, поражение от польско — литовских войск под клушином, свержение с престола василия шуйского и насильное пострижение его в монахи.
1610, август — вступление войск гетмана жолкевского в москву, призвание на престол королевича владислава.
1611— создание первого ополчения рязанским дворянином прокопием ляпуновым, неудачная попытка освободить москву, захват новгорода и поляками смоленска.
1611, осень — создание второго ополчения во главе с нижегородским посадским старостой кузьмой мининым и князем дмитрием .
1612, весна — второе ополчение двинулось к ярославлю, создание « совета всея земли» .
1612, лето — соединение второго и остатков первого ополчения у москвы.
1612, август — отражение попытки гетмана ходкевича пробиться к осажденному в кремле польско-— литовскому гарнизону.
1612, конец октября — освобождение москвы от захватчиков.
1613, 21 февраля — избрание царем михаила федоровича романова, начало новой правящей династии.
1614 — выдача и казнь атамана ивана заруцкого и малолетнего сына лжедмитрия ii и марины мнишек.
1617 — столбовский мир со швецией, возвращение новгородской земли.
1617 — 1618 — неудачный поход королевича владислава на москву, деулинское перемирие с речью посполитой, сохранение под властью поляков и «литовских людей» смоленска и чернигова.
1619 — возвращение из польско — литовского плена патриарха филарета, отца царя михаила федоровича, ставшего соправителем сына (вплоть до смерти в 1633 году) .
1632 — начало смоленской войны между россией и речью посполитой, смерть короля сигизмунда iii, вступление на польско — литовский престол владислава iv.
1634 — окончание смоленской войны, поляновский мирный договор, сохранение смоленска под властью речи посполитой, отказ владислава iv от престола и признание им царских прав михаила федоровича.
итоги:
1. общее число погибших равно одной трети населения.
2. катастрофа, разрушена система финансов, транспортные коммуникации, огромные территории выведены из сх оборота.
3. территориальные потери (черниговская земля, смоленская земля, новгород-северская земля, территории) .
4. ослабление отечественных купцов и предпринимателей и усиление иностранных купцов.
5. появление новой царской династии 7 февраля 1613 земский собор избрал 16-летнего михаила романова. первые представители династии (м. ф. романов - 1613-1645, а. м. романов - 1645-1676, ф. а. романов - 1676-1682). они должны были решать 3 главных проблемы - восстановление единства территорий, восстановление государственного механизма и .
єлизавета була 5-м й останнім монархом із династії тюдорів, донькою короля генріха viii. при народженні єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви анни болейн, була оголошена незаконнонародженою. можливо саме через це її брат едуард vi позбавив сестру спадку. проте його заповіт був анульований третім законом про спадщину, виданим ійським парламентом 1543 року, який зробив єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті марії i кривавої без спадкоємця. під час правління марії i, єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти марії i, та і протестантській церкві.
єлизавета спиралася в своєму правлінні на королівську раду, в якій тоді засідали провідні політики свого часу на чолі з радником вільямом сесілом, 1-им бароном берґлі. одним з її перших політичних досягнень була підтримка відокремлення ійської протестантської церкви від риму, і проголошення монарха ії її верховним опікуном (акт про верховність 1558 року). церковний порядок, запроваджений єлизаветою, строго дотримувався під час її правління й пізніше переріс у теперішню іканську церкву. очікувалось, що єлизавета вийде заміж і народить спадкоємця роду тюдорів, але незважаючи на часті звернення парламенту, вона відмовлялася. мотиви цього вибору невідомі й стали темою численних дискусій. з часом незайманість єлизавети принесла їй славу й стала приводом для культу особи, свідченням чого стали тогочасні портрети, пишні заходи та література.
за стилем правління єлизавета i була стриманішою ніж інші тюдорські монархи. одним з її девізів був «лат. video et taceo» («. see but silent») — «бачу, але мовчу». ця стратегія, яку не завжди схвалювали її радники, часто рятувала королеву від невигідних політичних та подружніх союзів. незважаючи на її обережність у міжнародних відносинах та не надто завзяту підтримку кількох безрезультатних і незграбних військових кампаній у нідерландах, франції та ірландії, перемога над іспанською армадоюназавжди пов'язала її ім'я з однією з грандіозних звитяг в ійській історії. уже через 20 років після її смерті єлизавету вважали правителькою золотої доби — ставлення, яке і досі домінує у ійців. правління єлизавети відоме як єлизаветинська ера, що відома, передусім, розквітом ійської драматургії на чолі з вільямом шекспіром і крістофером марлоу та доблестю ійських мореплавців, серед яких вирізнялися такі шукачі пригод, як френсіс дрейк.
оцінки деяких істориків стриманіші. вони часто змальовують єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, якій, проте, надзвичайно щастило. ближче до кінця її правління економічні та військові проблеми послабили її популярність настільки, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. єлизавета вважається харизматичною виконавицею ролі королеви і неймовірно живучим політиком у період слабкої і ї монархічної влади в ії, і коли у сусідніх країнах монархи боролись за виживання, як, наприклад, суперниця єлизавети, марія стюарт.
раннє життя