Т Типа этого наверно.Рим, которому предстояло объединить античный мир в одной великой империи с единой культурой, поначалу ничем не обнаруживал признаков своего будущего величия. Несмотря на то, что в доисторические времена Апеннинский полуостров был относительно плотно населен, место будущего Рима и прилегающая территория до начала 1 тыс. до н. э. пустовали. Люди не могли здесь жить и заниматься земледелием из-за вулканической активности и мощных пластов вулканического пепла, покрывавшего землю. Хотя область древнего Рима была необитаема, остальная часть полуострова не пустовала. По холмам и долинам Италии расселились вторгшиеся с севера племена. Вдоль Апеннинского хребта, тянущегося с севера на юг, осели италийские племена – умбры, сабины и самниты. Равнины к югу от реки Тибр (область Лаций) были заселены латинами. Появились здесь и другие племена – как, например, лигуры и венеты на севере полуострова, мессапы и сикулы на юге. Древний Рим Культуру более высокого уровня принесли в Италию два чужеземных народа в период до 700 до н. э. В южной Италии и Сицилии свои колонии основали греки, из-за чего эта область стала называться «Великой Грецией» . К северу от Тибра располагалась область этрусков, говоривших на весьма своеобразном языке, не укладывающемся ни в какие классификации. Владения этрусков при максимальном их распространении доходили до долины реки Пад (По) на севере и до Путеоланского (Неаполитанского) залива на юге. Сведения об их происхождении противоречивы; возможно, этруски прибыли в Италию из Малой Азии, но некоторые ученые полагают, что они являются коренным населением этих земель. Сочинение древний Рим. В древности они поддерживали тесные торговые, производственные и культурные связи с Грецией и Ближним Востоком.
ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
Типа этого наверно.Рим, которому предстояло объединить античный мир в одной великой империи с единой культурой, поначалу ничем не обнаруживал признаков своего будущего величия. Несмотря на то, что в доисторические времена Апеннинский полуостров был относительно плотно населен, место будущего Рима и прилегающая территория до начала 1 тыс. до н. э. пустовали. Люди не могли здесь жить и заниматься земледелием из-за вулканической активности и мощных пластов вулканического пепла, покрывавшего землю.
Хотя область древнего Рима была необитаема, остальная часть полуострова не пустовала. По холмам и долинам Италии расселились вторгшиеся с севера племена. Вдоль Апеннинского хребта, тянущегося с севера на юг, осели италийские племена – умбры, сабины и самниты. Равнины к югу от реки Тибр (область Лаций) были заселены латинами. Появились здесь и другие племена – как, например, лигуры и венеты на севере полуострова, мессапы и сикулы на юге. Древний Рим
Культуру более высокого уровня принесли в Италию два чужеземных народа в период до 700 до н. э. В южной Италии и Сицилии свои колонии основали греки, из-за чего эта область стала называться «Великой Грецией» . К северу от Тибра располагалась область этрусков, говоривших на весьма своеобразном языке, не укладывающемся ни в какие классификации. Владения этрусков при максимальном их распространении доходили до долины реки Пад (По) на севере и до Путеоланского (Неаполитанского) залива на юге. Сведения об их происхождении противоречивы; возможно, этруски прибыли в Италию из Малой Азии, но некоторые ученые полагают, что они являются коренным населением этих земель. Сочинение древний Рим. В древности они поддерживали тесные торговые, производственные и культурные связи с Грецией и Ближним Востоком.
ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
Объяснение: