До кінця квітня 1918 р. вся територія колишньої підросійської України перебувала під контролем австро-угорських, німецьких та українських військ. Діячі УЦР проявили неабияку політичну короткозорість, вважаючи до з Берліна і Відня лише дружньою, без прагматичних намірів. Звичайно, аналітики німецьких штабів та дипломатичних представництв добре бачили реальні можливості УНР, яка без військ Німеччини й Австро-Угорщини не могла довго протриматися під натиском більшовицького імперського шовінізму. Найнадійнішою опорою української державності було селянство та частина свідомої інтелігенції, населення міст виявилося значною мірою зденаціоналізованим. Розрив між свідомістю керівників національно-визвольного руху та більшістю трудящих був дуже великим, тому влада УНР не могла сподіватися на дієву підтримку. У значної частини населення міст орієнтація на Росію, навіть більшовицьку, виявилася набагато сильнішою, ніж на самостійну демократичну Україну.
Юстиниан I (483-565). Юстиниан — иллириец, говоривший на латинском языке. В 518 году он своему дяде, Юстину I, захватить трон. Юстин I возвысил племянника и позволил ему править страной. В 527 году Юстиниан без труда сменил своего дядю. Но период его господства был нелегким — в это время произошло восстание «Ника», и Юстиниан только благодаря решительным действиям своей супруги Феодоры и военачальника Велизария. Заключив с персами «Вечный мир», за который пришлось заплатить очень высокую цену, он начал завоевания на Западе, несмотря на возражения со стороны военных и министров. Таким образом, Юстиниан присоединил к империи половину Африки, Италию и юг Испании. Он работал над созданием свода законов, ставший известным под названием «Корпус гражданского права». Юстиниан прославился строительной политикой, сделавшись одним из величайших созидателей в византийской истории. Вершиной его деятельности стал новый собор Константинополя — собор Святой Софии. Император пытался провести реформу провинциальной администрации, чтобы сконцентрировать в руках ректоров провинций гражданские и военные полномочия, но эта реформа потерпела неудачу везде, за исключением областей в Африке и Италии. Его блестящее царствование омрачилось эпидемией чумы, поразившей страну в 541 году. Юстиниан не смог установить мир в своей Церкви. Введенные им налоги были для населения слишком тяжелыми, и его смерть в 565 году стала для всех облегчением.
До кінця квітня 1918 р. вся територія колишньої підросійської України перебувала під контролем австро-угорських, німецьких та українських військ. Діячі УЦР проявили неабияку політичну короткозорість, вважаючи до з Берліна і Відня лише дружньою, без прагматичних намірів. Звичайно, аналітики німецьких штабів та дипломатичних представництв добре бачили реальні можливості УНР, яка без військ Німеччини й Австро-Угорщини не могла довго протриматися під натиском більшовицького імперського шовінізму. Найнадійнішою опорою української державності було селянство та частина свідомої інтелігенції, населення міст виявилося значною мірою зденаціоналізованим. Розрив між свідомістю керівників національно-визвольного руху та більшістю трудящих був дуже великим, тому влада УНР не могла сподіватися на дієву підтримку. У значної частини населення міст орієнтація на Росію, навіть більшовицьку, виявилася набагато сильнішою, ніж на самостійну демократичну Україну.
Юстиниан I (483-565). Юстиниан — иллириец, говоривший на латинском языке. В 518 году он своему дяде, Юстину I, захватить трон. Юстин I возвысил племянника и позволил ему править страной. В 527 году Юстиниан без труда сменил своего дядю. Но период его господства был нелегким — в это время произошло восстание «Ника», и Юстиниан только благодаря решительным действиям своей супруги Феодоры и военачальника Велизария. Заключив с персами «Вечный мир», за который пришлось заплатить очень высокую цену, он начал завоевания на Западе, несмотря на возражения со стороны военных и министров. Таким образом, Юстиниан присоединил к империи половину Африки, Италию и юг Испании. Он работал над созданием свода законов, ставший известным под названием «Корпус гражданского права». Юстиниан прославился строительной политикой, сделавшись одним из величайших созидателей в византийской истории. Вершиной его деятельности стал новый собор Константинополя — собор Святой Софии. Император пытался провести реформу провинциальной администрации, чтобы сконцентрировать в руках ректоров провинций гражданские и военные полномочия, но эта реформа потерпела неудачу везде, за исключением областей в Африке и Италии. Его блестящее царствование омрачилось эпидемией чумы, поразившей страну в 541 году. Юстиниан не смог установить мир в своей Церкви. Введенные им налоги были для населения слишком тяжелыми, и его смерть в 565 году стала для всех облегчением.