Средневековая философия Запада и Востока- это прежде всего философия доиндустриального, или феодального, общества, для которого характерно господство теологии и религии. Коренные изменения произошли в эпоху Возрождения, которая создала свою блестящую культуру. Базисом, на котором выросла культура Возрождения, стали городское хозяйство в период его перехода в капиталистическое. В своей работе я пытаюсь сравнить эти эпохи в тех аспектах философии, которые кажутся мне наиболее важными. Я использую не учения какого-то одного философа эпохи, а наиболее характерные положения разных представителей своего времени. Основные принципы средневековой философии (отражают принципы средневекового мышления): Принцип абсолютной личности — наиболее фундаментальная идея философского значения. Теоцентризм — принцип, согласно которому Бог является центром, фокусом средневековых философских и религиозныхпредставлений; конкретизирует принцип абсолютной личности. Монотеизм — Бог един, а не множествен. В отличие от античных богов христианский Бог един и уникален. Креационизм — учение о сотворении мира Богом из ничего. Тем самым дается новый ответ на уже в античности поставленный во о том, как из единого рождается множественное. Символизм — понимание земного как инобытия, мира Бога. Средневековый антропоцентризм: человек — не микрокосмос, а созданное Богом привилегированное существо, повелитель всего созданного для него. Главная проблема философии (и религии) — не Космос, а человек. Человек обладает не двумя измерениями, а именно телом и душой, как считали гении античности, а тремя. К первым двум добавляется "дух" (духовность) — причастность к божественному посредством веры. Высочайшая добродетель — не разум, не интеллект, а добрая воля, повиновение заповедям Бога. Вслед за Богом человек причастен к добру. Суть человека — вера, надежда, любовь, "но любовь из них больше" (апостол Павел). Быть человеком — значит жить по этическим правилам, изложенным Христом в Нагорной проповеди. Общество как "Град земной", как символ и подготовка к "Граду Божего". Средневековая герменевтика — искусство интерпретации текстов. Концепция линейного времени и множественности времен. Идея историзма. Истолкование природы универсалий. (общих философских понятий)
1) Адміністративно-територіальний поділ — це поділ території держави на певні частини з метою організації управління на місцях. Управління здійснюється органами державної влади, які створюються в адміністративно-територіальних одиницях усіх рівнів — селах і селищах, районах, містах, областях.Адміністративно-територіальний поділ формується на загальноукраїнському рівні з урахуванням економічних, соціальних, історичних та національних особливостей розвитку конкретних територій, специфіки розселення.Адміністративно-територіальний поділ України почав формуватися давно. За часів Київської Русі існували Київське, Чернігівське, Галицько-Волинське та інші князівства. У процесі історичного розвитку виникали нові адміністративно-територіальні одиниці (землі, краї, округи, полки тощо).
2)Соціальними явищами можуть виступати предмети, люди, їх відносини, дії, думки й почуття (іншими словами — матеріальні й духовні продукти людської діяльності), соціальні інститути, установи, організації, потреби, інтереси, окремі сторони процесів тощо. Багато соціальних явищ носять латентний характер і виражають не тільки очевидні характеристики соціальної дійсності, але й більш глибинні її процеси, зв'язок яких з даним соціальним явищем безпосередньо не ігається. Виявлення цього зв'язку здійснюється в соціальній практиці, в тому числі й за до соціологічних досліджень, коли використовуються певні прийоми, процедури та методи отримання інформації про соціальне явище.
Розрізняють два основних різновиди соціальних явищ:
явища, які виражають другорядні, випадкові зв'язки і відносини;
явища, котрі свідчать про сутнісні характеристики соціальних об'єктів.
3)Більшовицька влада тією чи іншою мірою вимушена була пристосовуватися до змін у суспільстві, інколи йдучи на кроки, мету яких важко було швидко й однозначно оцінити.
Один із таких кроків Москви - політика "коренізації", проголошена XII з'їздом РКП у квітні 1923 р. Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок національних кадрів, користування рідною мовою в державних установах і закладах, сприяння розвиткові національної культури. Український різновид цієї політики дістав назву українізації.
Здійснення цього курсу в національних республіках, у тому числі в Україні, відповідало насамперед стратегічним інтересам центральної влади, яка прагнула зміцнити свої позиції в національних республіках. До того ж уся світова громадськість мала зрозуміти, що саме більшовицька, а не якась інша влада, виявляє турботу про розквіт національних республік. Хоч би як там було, але українська національна культура отримала хоч і тимчасову, але унікальну за весь період радянського правління можливість для більш-менш нормального розвитку і значною мірою скористалася нею.
4)1650 р., серпень
Перший молдавський похід.
1651 р., червень
Битва під Берестечком.
1651 р., вересень
Укладення Білоцерківського перемир'я.
1652 р., травень
Битва під Батогом.
1652 р., серпень
Одруження Т.Хмельницького з дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Укладення молдавсько-українського союзу.
1653 р., квітень-травень
Похід козацьких полків під проводом Т. Хмельницького в Молдавію.
1653 р., серпень
Похід козацьких загонів Т. Хмельницького в Молдавію. Поразка його під Сучавою.
Коренные изменения произошли в эпоху Возрождения, которая создала свою блестящую культуру. Базисом, на котором выросла культура Возрождения, стали городское хозяйство в период его перехода в капиталистическое.
В своей работе я пытаюсь сравнить эти эпохи в тех аспектах философии, которые кажутся мне наиболее важными. Я использую не учения какого-то одного философа эпохи, а наиболее характерные положения разных представителей своего времени.
Основные принципы средневековой философии (отражают принципы средневекового мышления):
Принцип абсолютной личности — наиболее фундаментальная идея философского значения.
Теоцентризм — принцип, согласно которому Бог является центром, фокусом средневековых философских и религиозныхпредставлений; конкретизирует принцип абсолютной личности.
Монотеизм — Бог един, а не множествен. В отличие от античных богов христианский Бог един и уникален.
Креационизм — учение о сотворении мира Богом из ничего. Тем самым дается новый ответ на уже в античности поставленный во о том, как из единого рождается множественное.
Символизм — понимание земного как инобытия, мира Бога.
Средневековый антропоцентризм: человек — не микрокосмос, а созданное Богом привилегированное существо, повелитель всего созданного для него. Главная проблема философии (и религии) — не Космос, а человек. Человек обладает не двумя измерениями, а именно телом и душой, как считали гении античности, а тремя. К первым двум добавляется "дух" (духовность) — причастность к божественному посредством веры. Высочайшая добродетель — не разум, не интеллект, а добрая воля, повиновение заповедям Бога. Вслед за Богом человек причастен к добру. Суть человека — вера, надежда, любовь, "но любовь из них больше" (апостол Павел). Быть человеком — значит жить по этическим правилам, изложенным Христом в Нагорной проповеди.
Общество как "Град земной", как символ и подготовка к "Граду Божего".
Средневековая герменевтика — искусство интерпретации текстов.
Концепция линейного времени и множественности времен. Идея историзма.
Истолкование природы универсалий. (общих философских понятий)
1) Адміністративно-територіальний поділ — це поділ території держави на певні частини з метою організації управління на місцях. Управління здійснюється органами державної влади, які створюються в адміністративно-територіальних одиницях усіх рівнів — селах і селищах, районах, містах, областях.Адміністративно-територіальний поділ формується на загальноукраїнському рівні з урахуванням економічних, соціальних, історичних та національних особливостей розвитку конкретних територій, специфіки розселення.Адміністративно-територіальний поділ України почав формуватися давно. За часів Київської Русі існували Київське, Чернігівське, Галицько-Волинське та інші князівства. У процесі історичного розвитку виникали нові адміністративно-територіальні одиниці (землі, краї, округи, полки тощо).
2)Соціальними явищами можуть виступати предмети, люди, їх відносини, дії, думки й почуття (іншими словами — матеріальні й духовні продукти людської діяльності), соціальні інститути, установи, організації, потреби, інтереси, окремі сторони процесів тощо. Багато соціальних явищ носять латентний характер і виражають не тільки очевидні характеристики соціальної дійсності, але й більш глибинні її процеси, зв'язок яких з даним соціальним явищем безпосередньо не ігається. Виявлення цього зв'язку здійснюється в соціальній практиці, в тому числі й за до соціологічних досліджень, коли використовуються певні прийоми, процедури та методи отримання інформації про соціальне явище.
Розрізняють два основних різновиди соціальних явищ:
явища, які виражають другорядні, випадкові зв'язки і відносини;
явища, котрі свідчать про сутнісні характеристики соціальних об'єктів.
3)Більшовицька влада тією чи іншою мірою вимушена була пристосовуватися до змін у суспільстві, інколи йдучи на кроки, мету яких важко було швидко й однозначно оцінити.
Один із таких кроків Москви - політика "коренізації", проголошена XII з'їздом РКП у квітні 1923 р. Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок національних кадрів, користування рідною мовою в державних установах і закладах, сприяння розвиткові національної культури. Український різновид цієї політики дістав назву українізації.
Здійснення цього курсу в національних республіках, у тому числі в Україні, відповідало насамперед стратегічним інтересам центральної влади, яка прагнула зміцнити свої позиції в національних республіках. До того ж уся світова громадськість мала зрозуміти, що саме більшовицька, а не якась інша влада, виявляє турботу про розквіт національних республік. Хоч би як там було, але українська національна культура отримала хоч і тимчасову, але унікальну за весь період радянського правління можливість для більш-менш нормального розвитку і значною мірою скористалася нею.
4)1650 р., серпень
Перший молдавський похід.
1651 р., червень
Битва під Берестечком.
1651 р., вересень
Укладення Білоцерківського перемир'я.
1652 р., травень
Битва під Батогом.
1652 р., серпень
Одруження Т.Хмельницького з дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Укладення молдавсько-українського союзу.
1653 р., квітень-травень
Похід козацьких полків під проводом Т. Хмельницького в Молдавію.
1653 р., серпень
Похід козацьких загонів Т. Хмельницького в Молдавію. Поразка його під Сучавою.
1653 р., вересень-грудень
Облога Жванця на Поділлі.