У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.
В 50-х годах XIV века началось наступление Литовского государства на Приднепровье. Золотая Орда вступила в полосу феодальных междоусобиц и фактически распалась на несколько улусов. В 1355-1356 годах литовский князь Ольгерд завоевал Чернигово-Сиверщину, а в 1362 году захватил Киев и всю Киевскую землю. Летом 1362 года войско Оль-герда разгромило отряды нескольких татарских ханов. К Литве окончательно отошли Киевщина и Подолье. Местные князья сохранили свои владения. Это произошло потому, что большинство украинских земель добровольно входили под власть Литвы. Из двух зол они выбрали то, которое меньше. Большим злом было господство татар. Литовское правительство придерживалось правила «мы старину не рушим, а нового не вводим» . Тем землям, которые добровольно входили в Литовское государство, литовский князь выдавал так называемые областные привилеи. Эти при-вилеи были «рядом» , договором между великим князем литовским и местной знатью, по которому украинские князья и бояре обязывались служить великому князю, князь — охранять их землю от татар. Земли — Чернигово-Сиверская, Киевская, Подолье получили автономию. Государственный строй, общественный строй, правовая система остались такими, какими они были до вхождения в состав Литвы. 60 С присоединением земель к Литве (а именно: Юго-Западной и Западной Руси) Литовское княжество стало великим Литовско-Русским государством. 9/10 его населения составляли украинцы и белорусы. Не изменилась система княжеского управления, только место Мономах овичей заняли Гедиминовичи. Русские бояре охотно шли в литовское войско, вступали на службу к новому правительству. Государственным языком здесь был древнерусский (близкий к украинскому и белорусскому) . Русская Правда стала основным источником права, литовская знать крестилась русскими именами, принимала православную веру. Русские земли, с их высоким уровнем культуры, правом оказали огромное влияние на политическую и общественную жизнь Литовского государства. Так создавалось могущественное Литовско-Русское государство, основной ячейкой которого стала русская государственность. Князь Ольгерд был убежден, что «вся Русь должна принадлежать Литве» , и во второй половине XIV века он начал ее «собирание» , значительно раньше Московского княжества, которое стало на путь такой политики только в XV веке.
Правління Олега в Києві (882-912)
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.
60
С присоединением земель к Литве (а именно: Юго-Западной и Западной Руси) Литовское княжество стало великим Литовско-Русским государством.
9/10 его населения составляли украинцы и белорусы. Не изменилась система княжеского управления, только место Мономах овичей заняли Гедиминовичи. Русские бояре охотно шли в литовское войско, вступали на службу к новому правительству. Государственным языком здесь был древнерусский (близкий к украинскому и белорусскому) . Русская Правда стала основным источником права, литовская знать крестилась русскими именами, принимала православную веру.
Русские земли, с их высоким уровнем культуры, правом оказали огромное влияние на политическую и общественную жизнь Литовского государства. Так создавалось могущественное Литовско-Русское государство, основной ячейкой которого стала русская государственность. Князь Ольгерд был убежден, что «вся Русь должна принадлежать Литве» , и во второй половине XIV века он начал ее «собирание» , значительно раньше Московского княжества, которое стало на путь такой политики только в XV веке.