Після смерті Карла VI 1740 р. у Священній Римській імперії не було спадкоємця престолу за чоловічою лінією. Наступницею імператора стала, за його бажанням, 23-річна донька Марія-Терезія. їй одразу довелося вступити у боротьбу проти претендентів на престол (війна за австрійську спадщину). Незважаючи на скрутне становище, вона зуміла захистити своє право.
Марія-Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму.
Слід зауважити, що майже всі реформи, проведені Марією-Терезією, були продиктовані її прагненням захистити своє право на престол. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Для успішного ведення війни проти суперників здійснено військову реформу, вербування найманців замінено рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 до 278 тис. вояків. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати власні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень. Було видано Цивільний («Терезіанський кодекс») і Кримінальний («Терезіанська Немезіда») кодекси. Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.
Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф ІІ (1780-1790). Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу губернаторів, яких призначав імператор, урівнено в правах усі області, в судах та адміністраціях введено німецьку мову. Важливими стали реформи церкви. Йосиф прагнув підпорядкувати собі церкву та послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив кількість монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти; церковні школи переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. За його правління було видано новий збірник законів («Йосифів законник»), а1781 р. скасовано особисту залежність селян.
Проведені Иосифом II реформи викликали широкий : позиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна реформа спричинила конфлікт із папою та повстання в Бельгії, адміністративні —загострили національні протиріччя в імперії. Зрештою, наприкінці свого правління він скасував власні реформи, крім селянської та запровадженої віротерпимості.
Імператор Йосиф II, як і король Пруссії Фрідріх II та Катерина ІІ в Росії, був одним із представників освіченого абсолютизму. Він намагався втілити в життя ідеали, які так припали йому до вподоби, але довести все задумане до кінця не зміг.
Объяснение: Эпоха Возрождения занимает особое место в истории западноевропейской культуры. Она знаменует водораздел, который пролегает между двумя качественно различными типами культуры - традиционной, свойственной средневековому Западу, и модерной, присущей современному западному обществу.
С Возрождением связывают формирование гуманистического мировоззрения, провозгласившего в качестве высшей ценности человека, его достоинство, свободу и права. Человек рассматривается как центр мироздания, а остальной мир познается и оценивается только сквозь призму человеческого бытия. Такая позиция называется антропоцентризмом.
Начиная с 15 века кардинальные изменения охватили все сферы государственной и общественной жизни. Благодаря техническим нововведениям ускорились темпы экономического развития. Великие географические открытия раздвинули границы западного мира, ускорился процесс формирования национальных рынков, общеевропейского и мирового. Появился новый социальный тип, представленный дельцом, предпринимателем. В религии, литературе и искусстве происходили изменения, разрушавшие систему средневековых ценностей.
Огромную роль в этом прорыве сыграли Великие географические открытия. В 1456 году португальские корабли достигли Зеленого мыса, а в 1486 г. экспедиция Б. Диаса обогнула Африканский континент с юга, миновав мыс Доброй Надежды. Осваивая побережье Африки, португальцы одновременно посылали корабли в открытый океан, на запад и юго-запад. В результате на картах появились неизвестные раньше Азорские острова и острова Мадейра. В 1492 г. свершилось великое событие - Х. Колумб, итальянец, перебравшийся в Испанию, в поисках пути в Индию пересек Атлантический океан и высадился у Багамских островов, открыв новый континент Америку. В 1498 г. испанский путешественник Васко да Гама, обогнув Африку, успешно привел свои корабли к берегам Индии. С XVI в. европейцы проникают в Китай и Японию, о которых раньше имели лишь самое смутное представление. С 1510 г. начинается завоевание Америки. В XVII в. была открыта Австралия. ) Изменилось представление о форме земли: кругосветное путешествие португальца Ф. Магеллана (1519-1522) подтвердило догадку о том, что она имеет форму шара.
В разрушении средневекового мира огромная роль принадлежит развитию научной мысли Европы, достижениям в технике и естественных науках. Идею Коперника подтвердили его последователи - итальянский мыслитель Дж. Бруно (1548-1600) и астроном, физик Г. Галилей (1564-1642) .Огромное влияние естествознание оказало на философию: новая картина мира требовала философского осмысления. Для многих ученых успехи науки являлись подтверждением безграничных возможностей человека. Французский математик и физик Рене Декарт (1596-1650) создал новую картину мироздания и вывел законы, которые им управляют. При этом он основывался на данных естественных наук, вводя их в философию. Мир представлялся ему огромным механизмом, движение которого определено Богом - “великим геометром” , как называл его Декарт.
Английский ученый и политик Ф. Бэкон (1561-1626) в своем знаменитом труде “Новый Органон” доказывал, что окружающий мир, природу следует изучать, доверяя только опыту, научному эксперименту. Ему же принадлежит идея, которой суждено было сыграть ключевую роль в интеллектуальной жизни XVIII в. , о том, что наука даст человеку власть над миром, изменит жизнь и даже общественные отношения
Вступление в новую эпоху сопровождалось своего рода революцией в духовной жизни Западной Европы. Это два явления в культуре XIV-XVI вв. - Ренессанс и Реформация. Казалось бы, между ними мало общего. Ренессанс это возрождение античного наследия, мирского начала. Реформация явилась обновлением церкви и сопровождалась всплеском глубоких религиозных чувств. Тем не менее, объединяет их то, что они разрушали старую средневековую систему ценностей и формировали новый взгляд на человеческую личность
Марія-Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму.
Слід зауважити, що майже всі реформи, проведені Марією-Терезією, були продиктовані її прагненням захистити своє право на престол. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Для успішного ведення війни проти суперників здійснено військову реформу, вербування найманців замінено рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 до 278 тис. вояків. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати власні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень. Було видано Цивільний («Терезіанський кодекс») і Кримінальний («Терезіанська Немезіда») кодекси. Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.
Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф ІІ (1780-1790). Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу губернаторів, яких призначав імператор, урівнено в правах усі області, в судах та адміністраціях введено німецьку мову. Важливими стали реформи церкви. Йосиф прагнув підпорядкувати собі церкву та послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив кількість монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти; церковні школи переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. За його правління було видано новий збірник законів («Йосифів законник»), а1781 р. скасовано особисту залежність селян.
Проведені Иосифом II реформи викликали широкий : позиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна реформа спричинила конфлікт із папою та повстання в Бельгії, адміністративні —загострили національні протиріччя в імперії. Зрештою, наприкінці свого правління він скасував власні реформи, крім селянської та запровадженої віротерпимості.
Імператор Йосиф II, як і король Пруссії Фрідріх II та Катерина ІІ в Росії, був одним із представників освіченого абсолютизму. Він намагався втілити в життя ідеали, які так припали йому до вподоби, але довести все задумане до кінця не зміг.
Объяснение: Эпоха Возрождения занимает особое место в истории западноевропейской культуры. Она знаменует водораздел, который пролегает между двумя качественно различными типами культуры - традиционной, свойственной средневековому Западу, и модерной, присущей современному западному обществу.
С Возрождением связывают формирование гуманистического мировоззрения, провозгласившего в качестве высшей ценности человека, его достоинство, свободу и права. Человек рассматривается как центр мироздания, а остальной мир познается и оценивается только сквозь призму человеческого бытия. Такая позиция называется антропоцентризмом.
Начиная с 15 века кардинальные изменения охватили все сферы государственной и общественной жизни. Благодаря техническим нововведениям ускорились темпы экономического развития. Великие географические открытия раздвинули границы западного мира, ускорился процесс формирования национальных рынков, общеевропейского и мирового. Появился новый социальный тип, представленный дельцом, предпринимателем. В религии, литературе и искусстве происходили изменения, разрушавшие систему средневековых ценностей.
Огромную роль в этом прорыве сыграли Великие географические открытия. В 1456 году португальские корабли достигли Зеленого мыса, а в 1486 г. экспедиция Б. Диаса обогнула Африканский континент с юга, миновав мыс Доброй Надежды. Осваивая побережье Африки, португальцы одновременно посылали корабли в открытый океан, на запад и юго-запад. В результате на картах появились неизвестные раньше Азорские острова и острова Мадейра. В 1492 г. свершилось великое событие - Х. Колумб, итальянец, перебравшийся в Испанию, в поисках пути в Индию пересек Атлантический океан и высадился у Багамских островов, открыв новый континент Америку. В 1498 г. испанский путешественник Васко да Гама, обогнув Африку, успешно привел свои корабли к берегам Индии. С XVI в. европейцы проникают в Китай и Японию, о которых раньше имели лишь самое смутное представление. С 1510 г. начинается завоевание Америки. В XVII в. была открыта Австралия. ) Изменилось представление о форме земли: кругосветное путешествие португальца Ф. Магеллана (1519-1522) подтвердило догадку о том, что она имеет форму шара.
В разрушении средневекового мира огромная роль принадлежит развитию научной мысли Европы, достижениям в технике и естественных науках. Идею Коперника подтвердили его последователи - итальянский мыслитель Дж. Бруно (1548-1600) и астроном, физик Г. Галилей (1564-1642) .Огромное влияние естествознание оказало на философию: новая картина мира требовала философского осмысления. Для многих ученых успехи науки являлись подтверждением безграничных возможностей человека. Французский математик и физик Рене Декарт (1596-1650) создал новую картину мироздания и вывел законы, которые им управляют. При этом он основывался на данных естественных наук, вводя их в философию. Мир представлялся ему огромным механизмом, движение которого определено Богом - “великим геометром” , как называл его Декарт.
Английский ученый и политик Ф. Бэкон (1561-1626) в своем знаменитом труде “Новый Органон” доказывал, что окружающий мир, природу следует изучать, доверяя только опыту, научному эксперименту. Ему же принадлежит идея, которой суждено было сыграть ключевую роль в интеллектуальной жизни XVIII в. , о том, что наука даст человеку власть над миром, изменит жизнь и даже общественные отношения
Вступление в новую эпоху сопровождалось своего рода революцией в духовной жизни Западной Европы. Это два явления в культуре XIV-XVI вв. - Ренессанс и Реформация. Казалось бы, между ними мало общего. Ренессанс это возрождение античного наследия, мирского начала. Реформация явилась обновлением церкви и сопровождалась всплеском глубоких религиозных чувств. Тем не менее, объединяет их то, что они разрушали старую средневековую систему ценностей и формировали новый взгляд на человеческую личность