1) Норманны были отличными строителями кораблей и мореходами - в то время лучшими в северной части Европы, что позволяло им совершать внезапные набеги на приморские территории и так же внезапно исчезать. 2)В Европе в то время мореходство было распрастнено только во внутреннем Средиземном море. 3) Перенаселенность северной Скандинавии и скудность земли предопределяло ведение захватнических войн и освоение новых территорий. 4) Религия норманнов проповедовала культ силы - только воин, погибший в бою с мечом в руке, мог рассчитывать на милость богов.
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).
2)В Европе в то время мореходство было распрастнено только во внутреннем Средиземном море.
3) Перенаселенность северной Скандинавии и скудность земли предопределяло ведение захватнических войн и освоение новых территорий.
4) Религия норманнов проповедовала культ силы - только воин, погибший в бою с мечом в руке, мог рассчитывать на милость богов.
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).