Данило Романович чи Данило Галицький (1201 - 1264), правитель князівств Галичини та Волині (тепер відповідно в Польщі та Україні), який став одним із наймогутнішим князів східно-центральної Європи. Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховічів із династії Рюриковичів.
Сину князя Романа Мстиславича Даниїлу було лише чотири роки, коли його батько, який об’єднав Галичину та Волинь, загинув у битві проти поляків (1205). До 1221 р. Данило не почав скидати інших претендентів на спадщину Романа і стверджувати свою владу над Волинню; і лише в 1238 р. він остаточно здобув контроль над Галичиною. Потім він спрямував свої зусилля на збагачення свого домену, заохочуючи мігрантів поселятися там, будуючи міста, включаючи Львів, та сприяючи розвитку процвітаючої торгівлі через свої землі.
Його характер можна побачити в оцінках істориків, як могутнього правителя, проникливого політика і дипломата, відчайдушно хороброго воїна і талановитого полководця. Він був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця.
Внутрішня політика:
- Вів боротьбу із феодальними міжусобицями;
- Реформував армію;
- Приборкав амбіції бояр;
- Намагався вестернізувати суспільство;
- Заснував у Галичі православну митрополію;
Щодо зовнішньої політики, то після монгольських набігів (1240–41) він був змушений визнати сюзереність хана. Незважаючи на визнану вірність хану, він налагодив тісні стосунки зі своїми західними сусідами, сподіваючись таким чином забезпечити вірних собі союзників, які підтримають його спробу повалити монгольських панів. Щоб досягти цього плану, він проводив династичну політику одружень з Угорщиною, Австрією та Литвою і пообіцяв визнати папу главою церкви у своєму царстві.
Однак жодної військової до не було, і в 1256 році Данило розпочав власний похід і вигнав монголів з Волині (бл. 1257). Але в 1260 р. інша монгольська сила вступила на Волинь і змусила Данила знищити укріплені ним споруди у своїх великих містах. Данило, відмовившись від планів опору, прожив решту життя як слухняний, але неохочий, васал хана.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила. Після його падіння правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське (з офіційною староукраїнською мовою та православ'ям), а потім і Московська держава.
1) Автоматизовані (машини) засоби виробництва у фабриці. У мануфактурі домінувала ручна праця.
2) Фабрики були, або націоналізовані, або приватизовані і у них власник тісно не взаємодіяв зі своїми робочими, на відмінно від мануфактури;
3) Мануфактури орієнтувалися на невелику чисельність кінцевих споживачів, тоді як фабрика мала великий об’єм вироблених товарів та замовлень. Причиною цього, як видно із попередніх тез є автоматизація процесу з використанням промислових машин. Ручна праця була набагато повільнішою.
Пояснення:
Фабрика – це об’єкт, який займається промисловим виробництвом продуктів масового вжитку. Що важливо, цей промисловий процес відбувається за єдиним встановленим спеціальним стандартом. Виробництво на фабриці характеризується великою кількістю працівників, використання промислового обладнання (машин) та чіткому розподілі праці. Продукти виробництва виготовлюються по двом принципам: як на чітке замовлення (але у великій кількості для оптового розповсюдження), так і для широкого вжитку.
Мануфактура – це об’єднання ремісників з чітким поділом праці, але з використанням у виробництві не автоматизованих, а ручних засобів виробництва. Мануфактура, свого часу, замінила більш стару форму виробництва – цехи. Виробництво не було таким масовим. Цільовим споживачем продуктів мануфактур були дрібні продавці, або кінцеві споживачі (невеликої чисельності).
Данило Романович чи Данило Галицький (1201 - 1264), правитель князівств Галичини та Волині (тепер відповідно в Польщі та Україні), який став одним із наймогутнішим князів східно-центральної Європи. Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховічів із династії Рюриковичів.
Сину князя Романа Мстиславича Даниїлу було лише чотири роки, коли його батько, який об’єднав Галичину та Волинь, загинув у битві проти поляків (1205). До 1221 р. Данило не почав скидати інших претендентів на спадщину Романа і стверджувати свою владу над Волинню; і лише в 1238 р. він остаточно здобув контроль над Галичиною. Потім він спрямував свої зусилля на збагачення свого домену, заохочуючи мігрантів поселятися там, будуючи міста, включаючи Львів, та сприяючи розвитку процвітаючої торгівлі через свої землі.
Його характер можна побачити в оцінках істориків, як могутнього правителя, проникливого політика і дипломата, відчайдушно хороброго воїна і талановитого полководця. Він був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця.
Внутрішня політика:
- Вів боротьбу із феодальними міжусобицями;
- Реформував армію;
- Приборкав амбіції бояр;
- Намагався вестернізувати суспільство;
- Заснував у Галичі православну митрополію;
Щодо зовнішньої політики, то після монгольських набігів (1240–41) він був змушений визнати сюзереність хана. Незважаючи на визнану вірність хану, він налагодив тісні стосунки зі своїми західними сусідами, сподіваючись таким чином забезпечити вірних собі союзників, які підтримають його спробу повалити монгольських панів. Щоб досягти цього плану, він проводив династичну політику одружень з Угорщиною, Австрією та Литвою і пообіцяв визнати папу главою церкви у своєму царстві.
Однак жодної військової до не було, і в 1256 році Данило розпочав власний похід і вигнав монголів з Волині (бл. 1257). Але в 1260 р. інша монгольська сила вступила на Волинь і змусила Данила знищити укріплені ним споруди у своїх великих містах. Данило, відмовившись від планів опору, прожив решту життя як слухняний, але неохочий, васал хана.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила. Після його падіння правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське (з офіційною староукраїнською мовою та православ'ям), а потім і Московська держава.
Відповідь:
Головна різниця між мануфактурою та фабрикою:
1) Автоматизовані (машини) засоби виробництва у фабриці. У мануфактурі домінувала ручна праця.
2) Фабрики були, або націоналізовані, або приватизовані і у них власник тісно не взаємодіяв зі своїми робочими, на відмінно від мануфактури;
3) Мануфактури орієнтувалися на невелику чисельність кінцевих споживачів, тоді як фабрика мала великий об’єм вироблених товарів та замовлень. Причиною цього, як видно із попередніх тез є автоматизація процесу з використанням промислових машин. Ручна праця була набагато повільнішою.
Пояснення:
Фабрика – це об’єкт, який займається промисловим виробництвом продуктів масового вжитку. Що важливо, цей промисловий процес відбувається за єдиним встановленим спеціальним стандартом. Виробництво на фабриці характеризується великою кількістю працівників, використання промислового обладнання (машин) та чіткому розподілі праці. Продукти виробництва виготовлюються по двом принципам: як на чітке замовлення (але у великій кількості для оптового розповсюдження), так і для широкого вжитку.
Мануфактура – це об’єднання ремісників з чітким поділом праці, але з використанням у виробництві не автоматизованих, а ручних засобів виробництва. Мануфактура, свого часу, замінила більш стару форму виробництва – цехи. Виробництво не було таким масовим. Цільовим споживачем продуктів мануфактур були дрібні продавці, або кінцеві споживачі (невеликої чисельності).