У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
Николаевское правительство попыталось разработать собственную идеологию и внедрить ее в школы, университеты, печать. Главным идеологом самодержавия стал министр народного просвещения граф С. С. Уваров, выдвинувший теорию «официальной народности» («самодержавие, православие, народность» ) . По этой теории пассивность народа, наблюдавшаяся в первой половине XIX в. , представлялась в качестве самобытных, исконных черт русского характера, а дворянско-интеллигентская революционность изображалась как испорченность образованной части общества влиянием чуждых России западных идей. В сочинениях официальных писателей восхвалялись существующие в России порядки, «самобытная» Россия противопоставлялась «растленному» Западу. Для многих здравомыслящих людей была очевидна надуманность казенной «теории» , однако открыто об этом не говорили. Поэтому такое сильное впечатление произвело на современников опубликованное в 1836 г. в журнале «Телескоп» «Философическое письмо» П. Я. Чаадаева, который с горечью и негодованием говорил об изоляции России от идейных течений Запада, о духовном застое, навязанном правительством. По распоряжению царя Чаадаев был объявлен сумасшедшим. В царствование Николая сложился громадный бюрократический аппарат. Появлялись новые министерства, ведомства; к 1857 г. число чиновников выросло в пять раз по сравнению с началом века. Бюрократическое управление, отличающееся канцелярской волокитой и бумагомарательством, породило круговую безответственность за принятые решения: мелкие чиновники готовили доклады, начальники, не вникая, подписывали — в итоге никто ни за что не отвечал. К тому же министрами нередко становились армейские генералы, мало знакомые с деятельностью вверенного им министерства. «Россией правят столоначальники» , — сказал однажды Николай, подметив роль среднего чиновничества в решении разных дел. Бюрократия четко соблюдала свои интересы, выдавая их за государственные нужды; разрастались штаты министерств и ведомств, а вместе с ними — внешнеполитические амбиции и военные расходы. При этом наука, культура и образование финансировались крайне скудно. Предел всевластию бюрократии мог быть положен только введением подлинно конституционного строя.
У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
Объяснение:
В царствование Николая сложился громадный бюрократический аппарат. Появлялись новые министерства, ведомства; к 1857 г. число чиновников выросло в пять раз по сравнению с началом века. Бюрократическое управление, отличающееся канцелярской волокитой и бумагомарательством, породило круговую безответственность за принятые решения: мелкие чиновники готовили доклады, начальники, не вникая, подписывали — в итоге никто ни за что не отвечал. К тому же министрами нередко становились армейские генералы, мало знакомые с деятельностью вверенного им министерства. «Россией правят столоначальники» , — сказал однажды Николай, подметив роль среднего чиновничества в решении разных дел. Бюрократия четко соблюдала свои интересы, выдавая их за государственные нужды; разрастались штаты министерств и ведомств, а вместе с ними — внешнеполитические амбиции и военные расходы. При этом наука, культура и образование финансировались крайне скудно. Предел всевластию бюрократии мог быть положен только введением подлинно конституционного строя.