У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.
З перших років правління Петра дковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближню канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутнього Урядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат. Петро так сформулював основну задачу Сенату: «Дивитись у всій державі витрат, й непотрібні, а особливо марні, відставити. Грошей, якомога, збирати, оскільки гроші суть артерією війни.»
В царствование Ивана IV Россия заметно расширила свою территорию и укрепила международное положение, присоединив Казанское, Астраханское и Сибирское ханства. Установив союзнические отношения с Ногайской ордой и кавказскими правителями, Россия создала основу продвижения на южном направлении.
В то же время усилия на западном направлении не были столь удачными. Ливонская война была проиграна. Вместо завоевания выхода к Балтийскому морю, Россия утратила в этом регионе даже те позиции, которые имела раньше.
Католическая государственная и военная организация немецких рыцарей-крестоносцев в Вост. Прибалтике на латышской и эстонских землях, организован в 1237 году. Подчинялся конфедерации 5 государств (Ливонский орден, Рижское архиепископство (епископство с кон. XII в. с 1251 – архиепископство), Курляндское (с 1234 г.), Дерптское (с 1224 г.) и Эзельское епископства), образованной на территории, завоеванной крестоносцами (Ливония).
У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.
З перших років правління Петра дковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближню канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутнього Урядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат. Петро так сформулював основну задачу Сенату: «Дивитись у всій державі витрат, й непотрібні, а особливо марні, відставити. Грошей, якомога, збирати, оскільки гроші суть артерією війни.»
В царствование Ивана IV Россия заметно расширила свою территорию и укрепила международное положение, присоединив Казанское, Астраханское и Сибирское ханства. Установив союзнические отношения с Ногайской ордой и кавказскими правителями, Россия создала основу продвижения на южном направлении.
В то же время усилия на западном направлении не были столь удачными. Ливонская война была проиграна. Вместо завоевания выхода к Балтийскому морю, Россия утратила в этом регионе даже те позиции, которые имела раньше.
Католическая государственная и военная организация немецких рыцарей-крестоносцев в Вост. Прибалтике на латышской и эстонских землях, организован в 1237 году. Подчинялся конфедерации 5 государств (Ливонский орден, Рижское архиепископство (епископство с кон. XII в. с 1251 – архиепископство), Курляндское (с 1234 г.), Дерптское (с 1224 г.) и Эзельское епископства), образованной на территории, завоеванной крестоносцами (Ливония).