Суспільства стародавніх Греції та Риму (з IX ст. до н. е. до V ст. н. е.) історики називають античним світом ("античний" від лат. antiquus – "давній")
На межі III-II тис. до н. е. острови й узбережжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Крит і місто Мікени в північно-східній частині півострова Пелопонес. Відкрили крито-мікенську цивілізацію археологічні розкопки Артура Еванса і Генріха Шлімана на межі XIX-XX ст.
На острові Крит існувало кілька самостійних міст (Кносс, Фест, Тіліс та ін.), в яких з II тис. року до н. е. з’являються перші палаци критської культури. Від східних палаців їх відрізняло складне внутрішнє планування у поєднанні з комфортом ("критські лабіринти"), система спеціальної вентиляції, водопостачання, високохудожній стінний живопис. На Криті не будувалися храми, для культових обрядів використовували алтарі біля палаців або у "священних гаях".
У кінці XV ст. до н. е. критські палаці зруйнували варварські племена ахейців і з цього часу підвищується новий культурний центр – ахейське місто Мікени.
. Рабство набуває завершеної класичної форми і стає засобом економіки. Серед рабів переважали іноземці, яких називали "варварами". Місто Афіни перетворюється на культурний і духовний центр Еллади, а також центр рабовласництва. У період правління Перикла настає "золотий вік" афінської демократії, який відзначається найбільшими культурними досягненнями.
Суспільства стародавніх Греції та Риму (з IX ст. до н. е. до V ст. н. е.) історики називають античним світом ("античний" від лат. antiquus – "давній")
На межі III-II тис. до н. е. острови й узбережжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Крит і місто Мікени в північно-східній частині півострова Пелопонес. Відкрили крито-мікенську цивілізацію археологічні розкопки Артура Еванса і Генріха Шлімана на межі XIX-XX ст.
На острові Крит існувало кілька самостійних міст (Кносс, Фест, Тіліс та ін.), в яких з II тис. року до н. е. з’являються перші палаци критської культури. Від східних палаців їх відрізняло складне внутрішнє планування у поєднанні з комфортом ("критські лабіринти"), система спеціальної вентиляції, водопостачання, високохудожній стінний живопис. На Криті не будувалися храми, для культових обрядів використовували алтарі біля палаців або у "священних гаях".
У кінці XV ст. до н. е. критські палаці зруйнували варварські племена ахейців і з цього часу підвищується новий культурний центр – ахейське місто Мікени.
. Рабство набуває завершеної класичної форми і стає засобом економіки. Серед рабів переважали іноземці, яких називали "варварами". Місто Афіни перетворюється на культурний і духовний центр Еллади, а також центр рабовласництва. У період правління Перикла настає "золотий вік" афінської демократії, який відзначається найбільшими культурними досягненнями.