Тамплие́ры (фр. templiers — «храмовники»[1]), также известны под официальными названиями Орден бедных рыцарей Христа (фр. L'Ordre des Pauvres Chevaliers du Christ), Орден бедных рыцарей Иерусалимского храма (фр. L'Ordre des Pauvres Chevaliers du Temple de Jerusalem), Бедные воины Христа и Храма Соломона (лат. Pauperes commilitones Christi Templique Salomonici) — духовно-рыцарский орден, основанный на Святой земле в 1119 году[1] небольшой группой рыцарей во главе с Гуго де Пейном после Первого крестового похода[2]. Второй по времени основания (приблизительно через 20 лет после Госпитальеров) из религиозных военных орденов.
У цей час українські терени в основному входили до складу двох імперій-Російської (близько 80 % території) та Австро-Угорської. Це призвело до набуття українською освітою рис уніфікованих імперських систем освіти. Особливо жорсткою щодо української освіти та народного шкільництва була політика Московського уряду. Впровадження кріпосного права, відбирання земельних маєтностей в українських монастирів, переконаність правлячих кіл у тому, що кріпакам не потрібна ніяка освіта призвели до того, що коли в 1768 р. одна школа припадала на 746 жителів України, то в 1876 р. - на 6750
Тамплие́ры (фр. templiers — «храмовники»[1]), также известны под официальными названиями Орден бедных рыцарей Христа (фр. L'Ordre des Pauvres Chevaliers du Christ), Орден бедных рыцарей Иерусалимского храма (фр. L'Ordre des Pauvres Chevaliers du Temple de Jerusalem), Бедные воины Христа и Храма Соломона (лат. Pauperes commilitones Christi Templique Salomonici) — духовно-рыцарский орден, основанный на Святой земле в 1119 году[1] небольшой группой рыцарей во главе с Гуго де Пейном после Первого крестового похода[2]. Второй по времени основания (приблизительно через 20 лет после Госпитальеров) из религиозных военных орденов.
У цей час українські терени в основному входили до складу двох імперій-Російської (близько 80 % території) та Австро-Угорської. Це призвело до набуття українською освітою рис уніфікованих імперських систем освіти. Особливо жорсткою щодо української освіти та народного шкільництва була політика Московського уряду. Впровадження кріпосного права, відбирання земельних маєтностей в українських монастирів, переконаність правлячих кіл у тому, що кріпакам не потрібна ніяка освіта призвели до того, що коли в 1768 р. одна школа припадала на 746 жителів України, то в 1876 р. - на 6750