Завершение средневековой цивилизации в человечества связано с блестящим периодом культуры и , который носит название возрождения (или, если использовать общепринятый французский термин, ренессанса). это гораздо более короткая, чем античность или средневековье, эпоха. она носит переходный характер, но именно культурные достижения этого времени заставляют нас выделить его как особый этап позднего средневековья. возрождение дает культуры огромное созвездие подлинных мастеров, оставивших после себя величайшие творения и в науке, и в искусстве — .живописи, музыке, архитектуре, — и в . петрарка и леонардо да винчи, рабле и коперник, боттичелли и шекспир — лишь немногие взятые наугад имена гениев этой эпохи, часто и справедливо именуемых титанами возрождения за универсальность и мощь их дарования. великолепным памятником ренессансной архитектуры является собор святого петра в риме, образцом живописного совершенства до сих пор остается знаменитая картина рафаэля «сикстинская мадонна», а прекрасная музыка эпохи возрождения звучит и на сегодняшних сценах в исполнении современных музыкантов. именно эпохе возрождения мы обязаны созданием таких ставших для нас привычными жанров музыкально-драматического искусства, как опера и . невозможно представить себе современные нравственные ценности и принципы, если не учитывать, что их был заложен в гуманистической этике ренессанса. некоторые художественные образы, до сих пор задевающие за живое самого широкого читателя и получившие название «вечных», родились в период возрождения: вспомним, например, шекспировского гамлета или дон кихота сервантеса. знание возрождения составляет органическую часть в современном школьном образовании. интенсивный расцвет в значительной степени связан в этот период с особым отношением к античному наследию. отсюда и само название эпохи, ставящей перед собой воссоздать, «возродить» якобы утраченные в средние века культурные идеалы и ценности. на самом деле подъем западноевропейской культуры возникает совсем не на фоне предшествующего упадка. но в жизни культуры позднего средневековья столь многое меняется, что она ощущает себя принадлежащей к другому времени и чувствует неудовлетворенность прежним состоянием искусств и . прошлое кажется человеку возрождения забвением замечательных достижений античности, и он берется за их восстановление. это выражается и в творчестве писателей данной эпохи, и в самом их образе жизни: некоторые люди того времени прославились не тем, что создавали какие-либо живописные, шедевры, а тем, что умели «жить на античный манер», подражая древним грекам или римлянам в быту. античное наследие не просто изучается в это время, а «восстанавливается», и поэтому деятели возрождения большое значение открытию, собиранию, сбережению и публикации древних рукописей.. любителям древних памятников эпохи ренессанса мы обязаны тем, что имеем возможность читать сегодня письма цицерона или поэму лукреция «о природе вещей», комедии плавта или роман лонга «дафнис и хлоя». эрудиты возрождения стремятся не просто к знанию, а к совершенствованию владения латинским, а затем и греческим языками. они основывают библиотеки, музеи, школы для изучения классической древности, предпринимают специальные
Ро́зпад СРСР — процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, громадській і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР після 26 грудня 1991 року.
Розпад Радянського Союзу в останнє десятиріччя XX ст. є завершенням не лише 70-літньої історії багатонаціональної комуністичної імперії, а й фіналом понад 400-літньої історії поліетнічної Російської імперії. Розпад СРСР не варто зводити лише до кризи соціалістичної системи, не враховуючи спадщини Російської імперії. Він є частиною загального процесу зникнення поліетнічних імперій та їх розщеплення на національні держави, прикладом чого в Європі стали Османська та Габсбурзька імперії в XIX і на початку XX ст., а на неевропейських територіях — деколонізація. Жовтнева революція та радянська влада всього лише відтягнули розпад Російської імперії на декілька десятиліть.
Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав.
Ро́зпад СРСР — процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, громадській і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР після 26 грудня 1991 року.
Розпад Радянського Союзу в останнє десятиріччя XX ст. є завершенням не лише 70-літньої історії багатонаціональної комуністичної імперії, а й фіналом понад 400-літньої історії поліетнічної Російської імперії. Розпад СРСР не варто зводити лише до кризи соціалістичної системи, не враховуючи спадщини Російської імперії. Він є частиною загального процесу зникнення поліетнічних імперій та їх розщеплення на національні держави, прикладом чого в Європі стали Османська та Габсбурзька імперії в XIX і на початку XX ст., а на неевропейських територіях — деколонізація. Жовтнева революція та радянська влада всього лише відтягнули розпад Російської імперії на декілька десятиліть.
Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав.